З роками мама моя дуже здавати почала. Уже важко їй було навіть себе обійти не те що дім і подвір’я. Я її ледь вмовила до мене переїхати, ото єдине що вплинуло – пообіцяла і город у неї садити і у домі взимку протоплювати, аби вона “як тільки краще стане” одразу до себе додому повернутись змогла. Маю я ще й брата і сестру, які останнім часом дуже цікаво стали себе поводити і я вже й не знаю, що із тим усім мені робити.
Мама моя не далеко від мене жила – у сусідньому селі. Я до неї дуже часто навідувалась, а останнім часом практично там і була, бо мама дуже здала після однієї всім відомої недуги. Ну тиждень, ну два я коло неї. Зранку вдома їсти наварила – на роботу полетіла, після роботи їду автобусом рейсовим до мами, аби їй наварити на сьогодні і завтра. Кручусь коло неї аж до ночі, а об одинадцятій чи й пізніше – чоловік мене забирає.
Не витримали ми такого розпорядку, стала я маму просити уже до мене перебратись. Та й весна іде, потрібно садити копати, пересаджувати. Саме пора, а мене вдома немає.
А мама, як і очікувалось, ну ні в яку. Усе їй шкода стіни рідні покидати. Сьогодні їде, а назавтра уже ні. Викрутила вона нас і вимочила, але все ж переїхала до мене. Домовились, що я буду і город у неї садити і квіти її поливати і подвір’я доглядати. А чоловік возитиме її туди-сюди за першим бажанням.
Маю я ще й брата із сестрою рідних. Вони обоє у місті живуть у квартирах. У нас, навіть, і мови тієї не було, що вони маму до себе заберуть. Усі прекрасно розуміли, що мамі буде незвично, незручно, та й не погодиться вона на таке зовсім.
І ось, відколи мама у мене брат із сестрою вчастили на гостини. Воно, то ніби як і правильно – маму відвідують, але приїжджають сім’ями і не не день-два. Мені ніби і не важко усіх їх годувати і приймати, адже ми сім’я, проте звикли вони до того, що мама їм завше повні торби із собою давала.
Про приїзд свій попереджають завчасно і починає мама моя клопотатись хвилюватись, що то ми їм із собою дамо. Ми із чоловіком двох дорослих синів студентів маємо, то тримаємо і птиці багато і свинки у сараї рохкають. Закриваємо паштети, м’ясо, сало у банки, аби мали, що наші студенти із собою брати. Я за сезон вісімсот банок усяких салатів. компотів і ікри кабачкової закриваю, бо знаю, що діти приїдуть і я їм із собою дати їсти повинна і багато, бо то хлопці.
А тепер мені не тільки своїм студентам, так ще і брату із сестрою треба щось запакувати:
— Олю, – починає мама ще за тиждень до відвідин, – ти сиру відігрій Оксані і сметанки збери по-більше онуки дуже люблять. там у погребі вареннячко є малинове, то ти жай кілька баночок оксані, бо вона його дуже хвалила. А зятю сальця ото твого вареного. таке добре, він мені завше за нього дякує. ну і курочку домашню давай дамо і яєчок свої. бо ціни ж нині – космос.
І так два рази на місяць, бо приїздить сестра, а потім і брат. Виходить, мені їх приймати, годувати, не супом пісним звісно, а домашненьким і смачненьким, а потім ще із погреба виношу повно усякого.
Це мої брат і сетра, відносини у нас прекрасні, але я не їхня мама. Я маю своїх двох студентів і ліпше я ту курку їм дам, а яйця продам. Ну хіба ж ні!
Не знаю, як уже й бути? І відносин псувати не хочу, але й годувати усіх просто змоги не маю. Хоч бери, та ховай, або до сусідки неси, але ж що то за життя, коли у своєму домі уже не можеш спокійно бути.
Може підкажете, як акуратно не псуючи відносин усе це припинити, адже мама ніяк не може зрозуміти, що вона не вдома зовсім. Ну правда, сил же ж немає ніяких
Ольга Т.
10,04,2023
Головна картинка ілюстративна.
