Брат Сергій молодший за мене на 6 років. Коли мені було дев’ятнадцять, ми осиротіли. Близьких родичів не було, тож я оформила над братом опіку. Було нелегко виховувати підлітка, та й різниця у віці була невеликою. Брат не слухався і все робив по-своєму. Але в сімнадцять років все ж таки став більш розсудливим.
Після закінчення школи було вирішено – він влаштовується на роботу, а я відновлююсь в інституті. Ми продовжували жити у батьківській квартирі, намагаючись жити на ті ресурси, які у нас були. В особистому житті в обох було нестабільно: він зустрічався з різними дівчатами, а я чекала на свого принца.
Так минуло три роки. А потім Сергій познайомив мене з нареченою Юлею. Губки «качечкою», нарощені вії та намальовані брови. Ясним розумом Юля не вирізнялася, але я поважала вибір брата. Чекала, коли в нього розплющаться очі на наречену.
Закохані вирішили справити весілля, та не аби яке, а таке, як мріяла Юля – з розкішною сукнею до підлоги, лімузином та безліччю гостей у банкетному залі. За найскромнішими підрахунками на урочистість потрібно було витрати кругленьку суму, яку батьки Юлі – звичайні люди, бачили хіба що у кіно. Зарплати у Юлі та Сергій були невеликі. Тому вони звернулися до мене з проханням взяти на своє ім’я позику, їм на весілля.
Я, звісно, відмовила. Моя зарплата дозволяла взяти ці гроші, але я вважала безглуздям витратити за один день таку величезну суму. Як вони мені потім повернуть ці гроші, якщо постійно змінюють місце роботи. Я чудово розуміла, що сподіватися на них марно.
І навіщо витрачати стільки грошей, якщо, взагалі невідомо скільки часу протримається їх шлюб?
Сергій розсердився, сказав, що я намагаюся зіпсувати йому свято. Заздрю, а сама ходжу в дівках. Зрештою мені було сказано, щоб я не приходила до них на весілля.
Того ж вечора молоді зникли у невідомому напрямку. А мені навіть краще – я нарешті відпочину і побуду в тиші. Я не ображаюся на Сергія, згодом він і сам зрозуміє, що я була права, і, може, навіть порозумнішає.
Фото ілюстративне.
