Останні кілька місяців Яна помічала, що чоловік надто часто відвідує заняття в тирі. Раніше Ярослав відвідував їх лише в неділю, а тепер через день. Крім того, жінку непокоїло його листування з кимось по смс. Чоловік набирав повідомлення, при цьому самовдоволено усміхаючись, а коли дружина заходила в кімнату — відразу блокував екран.
— Кому ж це ти виписуєш? – цікавилася Яна.
— Не вигадуй, — ображався Ярослав, — Я читаю новини.
— Я ж бачу, що ти щось пишеш! А куди ж ти тоді ходиш майже щовечора?
— Не щовечора! Тільки у понеділок, четвер, п’ятницю та неділю. Хіба я не маю права розслабитися після роботи? Чи краще було б робити це вдома на дивані із п’ятьма літрами пивця?
Батько Яни полюбляв залити за комір, тому вона дуже боялася, що чоловік теж може почати з кількох пляшок, а закінчити ще гірше ніж його тесть. Тому вона замовкла, відповівши тільки, що не погано було б приділяти час дітям.
Наступного вечора Ярослав знову вирушив до тиру.
Жіноча інтуїція не давала Яні спокою.— Я певна, що в нього є інша! — Розповідала Яна мамі, — До мене він майже не має інтересу.
— А ти проконтролюй, — порадила мама, — Зайди в клуб, наприклад, подивися, чи він там. А якщо ні – прослідкуй за ним після роботи.
Усі мамині ідеї здавались жінці геніальними.
Коли Ярослав знову попрямував займатися улюбленою справою, дружина примчала в клуб. Та її чоловіка там не було.
Цілий вечір їй хотілося «кинути» йому в обличчя його обман, але тактика стеження вимагала мовчання.
У п’ятницю Яна їхала в таксі за автомобілем свого чоловіка. Приїхавши до місця призначення, Ярослав звичним кроком вийшов з машини і зайшов у під’їзді багатоповерхівки.
«Спіймаю його на гарячому!» — Жінка сіла на лавочку і почала чекати.
Вже за годину задоволений зрадник вийшов, насвистуючи.
— То ось вона – твоя спортивна стрілянина! — Репетувала на весь двір Яна.
Чоловік аж підстрибнув від несподіванки:
— Я-я-яно, ти? Як ти тут?
— Хто вона? Відповідай! — Яна, впевнена у своїй правоті, намагалася не дати йому оговтотатися і придумати чергову небилицю.
— Вона… це… Яно, тільки не починай. Річ у тім, що…
— Відповідай же!
— Добре, добре, — здався чоловік під раптовим натиском, — Ходімо в машину. Не на вулиці ж…
— Я тебе уважно слухаю! — наказово сказала дружина, сівши на сидіння.
Чоловік опустив очі і зітхнув:
— Це Інна – моя колишня.
— Та зануда, яку ти кинув вісім років тому, щоб бути зі мною? То ти про неї ще й досі не забув?!
– Забув, забув. Вона не забула. Ми зустрілися випадково на вулиці. Вона зізналася, що все ще кохає, закликала до себе додому, ну… слово за слово… і я почав з нею зустрічатися… Але не тому, що кохаю. Ні.
– А чому ж?!
— Яно послухай! — Чоловік набрав повітря і повільно видихнув, — Інна завжди була рада допомогти. А тут я тільки натякнув, що, мовляв, зарплата маленька, все йде на дітей, а ще треба виплачувати капртиру — вона одразу й виклала мені 30 тисяч на стіл! «Я, – каже, – твій справжній друг. Завжди тобі допоможу, коханий. Ти моя половинка і моя доля». Яно, я не зміг відмовитись. Всю зарплату віддаю тобі. А цей клуб дорогий. Ти знаєш, як мені подобається ця справа. Ось я й ходжу туди тепер за її рахунок. А щоп’ятниці заїжджаю до неї, та й то не завжди. Мені вже набридла ця прилипачка зі своїм невичерпним коханням і байками про долю. Але я не можу зупинитись. Я ще хочу купити собі спінінг. І в тебе незабаром буде день народження. Нехай трохи, але… це легкі гроші, розумієш?
Фото ілюстративне.
