fbpx
Історії з життя
Жодного разу ні словом, ні зухвалим поглядом, Андрій не натякнув їй про свої почуття. Він носив їх усередині, підгодовував нечастими зустрічами. Він сподівався, що Олеся, а тим паче її чоловік, ні про що не здогадуються

Андрій йшов додому вулицею, яка яскраво переливалася вогнями гірлянд та інших новорічних прикрас. До свята ще цілий місяць, але людям хотілося більше світла, краси та веселощів. Тому місто вже прикрасили в очікуванні головного сімейного свята – Нового Року.

Андрій уважно вдивлявся в обличчя перехожих. Йому здалося, що серед людей, які поспішають додому, майнула та, яку він намагався безуспішно забути останні десять років.

Та ні, не може бути, вона давно вже живе в іншому місті зі своєю родиною.

Андрія захопили спогади. Якими ж вони були молодими та наївними! Як запалювали та веселилися всією своєю компанією!

А потім усі хлопці почали одружуватися. Холостяками залишалися лише Андрій та Ілля. Андрій зустрічався з дівчиною, але стосунки не складалися. А Ілля вже два роки був один, здавалося, він нікого не потребує. Але це було не так.

— Хлопці, привітайте мене. Я одружуюсь! – На одній із зустрічей оголосив Ілля, – ви її не знаєте. Я ж обіцяв одружитись, коли у вас з’являться діти. Он у Дмитра вже росте син, а у Євгена – дочка. Тож все чесно.

Друзі одразу помітили, що Ілля щасливий, і у нього горять очі, немов дві зірки на чистому літньому небі.

Коли Ілля привів Олесю в компанію, хлопці трохи здивувалися, вони думали, що друг так довго шукав, то ж знайшов собі королеву, не менше. Але ні, звичайну жінку з дитиною від першого шлюбу. Ілля жартував:

— Дивіться, як мені пощастило, у мене вже є донька!

Познайомились і знову розійшлися, кожен до своїх тарганів.

Андрій одного разу забіг у магазин по хліб, а там працює Олеся. Поки не з’явилися інші покупці, хлопець та жінка поспілкувалися. І ніби нічого особливого, але наступного вечора Андрій знову зайшов до Олесі. І в наступну її зміну теж.

Він сам не розумів, чому його так тягне до цієї жінки. Чому його тягне до чужої дружини, дружини його друга, немов магнітом?

Андрій на кілька днів зникав, не ходив у магазин. Потім зривався і ось він знову дивиться в Олесині очі, слухає її і допомагає пересувати важкі ящики з товаром.

Жодного разу ні словом, ні зухвалим поглядом, Андрій не натякнув їй про свої почуття. Він носив їх усередині, підгодовував нечастими зустрічами. Він сподівався, що Олеся, а тим паче її чоловік, ні про що не здогадуються. Але іноді її погляд теплішав, а голос тремтів, і Андрій розумів, що хоча б як друг, він не байдужий до цієї милої жінки.

Напевно, Андрій потай мріяв, що Ілля та Олеся посваряться, розійдуться. Тоді він і зізнається їй! Але йому не щастило, подружжя жило мирно і не збиралося розходитися.

Так промучившись рік, Андрій вирішив все кинути і поїхати, тим більше його вже давно кликав до столиці двоюрідний дядько. Обіцяв допомогти з роботою і з житлом.

Андрій зібрався за один день і несподівано для всіх поїхав підкорювати столицю. Він не дзвонив і не писав нікому із друзів своєї юності. Не хотів нагадувати про себе. Хлопець намагався витравити зі свого серця заборонене кохання, адже він ніколи не наважився б зізнатися у своїх почуттях дружині друга.

Ніхто не знав, скільки Андрій думав про неї. Потім намагався викинути жінку із голови. Шукав їй заміну, але не досяг у цьому успіху, бо жодна дівчина не змогла затьмарити образ Олесі.

Минуло кілька років, він вже ніби охолонув, заспокоївся. Вирішив повернутися до рідного міста. Андрій приїхав, зустрівся зі старими друзями, та Іллі серед них не було. Виявилося, що Ілля з Олесею поїхали до її рідного міста і живуть тепер там. У них народився син, який носить його ім’я.

Тепер Андрій тільки зрідка телефонує Іллі і цілком безневинно передає Олесі «привіт».

Але чомусь він ніяк не може позбутися звички шукати її знайоме обличчя на вуличках їхнього району. І не перестає думати: «Що було б, якби…»

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page