Я розійшлася з чоловіком через те, що він вже дуже був гарним сином. Аж загарним. Я молода була, й двох років ми не прожили, як я не витримала такого і гримнула дверима. Добре, що дітей ми не мали, бо мені було б дуже важко. Але з роками я зрозуміла, що Семен й досі в моєму серці і я вирішила його вернути.
Мені було двадцять п’ять, коли я вийшла заміж за дуже доброго і турботливого хлопця, але не врахувала того, що вже надто він залежить від маминої думки. Якось так у нас пішло, що ніколи в чоловіка не було грошей, бо то сестрі позичив, то мамі дав, бо їй треба.
– Не переживай, я зароблю, а поки на твоїй зарплаті протримаємося.
Спочатку я подумала, що все просто так співпало, але така ситуація продовжувалася всі наші два роки спільного життя, просто суми були різними.
Коли я переконувала Семена не давати гроші, бо мені треба одягнутися, то його мама одразу хапалася за серце так театрально, що я б їй дала Оскара. Я не розуміла, чому він не бачить, що його просто дурять.
Крапкою стало те, що я відкладала гроші собі на гарне плаття, бо моя сестра виходила заміж і наголошувала про те Семену, що гроші нам будуть потрібні ще й на подарунок.
Але його мама раптом занедужала і син відніс мамі все зі шкатулки.
Я молода була, емоційна, це тепер я розумію, а тоді не могла себе стримати. Зрозуміло, що чоловік був переконаний, що його дружина просто меркантильна жінка, а маму треба рятувати.
Прийшла до мами, а та лиш зітхнула:
– Бувають такі чоловіки, що поробиш, але ти точно не переможеш його матір. Все мине, знайдеш ще собі нормального чоловіка.
І на тому й почала я своє нове життя.
Але минуло п’ять років, а я ніяк не можу знайти собі гідного чоловіка. Розумію, що мала того, хто мені на всі сто відсотків підходив, але я просто програла.
Я й за кордон виїжджала, працювала там важко, але все одно не могла змиритися з тим, що я втратила те, що любила.
І доля сама нас звела. Я приїхала в Україну і зустрілися випадково, спитали, як справи, вирішили випити кави і так я опинилася знову з ним.
Відчуття були дуже теплі, я розуміла, що тут моє місце і я маю щось для того зробити.
– Я люблю тебе, Семене, але якщо нічого не змінилося у твоєму відношенні до матері і сестри. То я не думаю, що ми зможемо бути разом, – сказала я йому спокійно.
– Але я не можу їх покинути, вони потребують підтримки, а я, як справжній чоловік, маю це зробити.
– Ти, як справжній чоловік, маєш захищати свою сім’ю, а я це була я і хочу бути я. Але дай мені тиждень часу і я тобі все покажу на пальцях.
Я вже давно зрозуміла, що чоловіки дуже часто не знають, скільки що коштує, вони навіть не можуть собі уявити, що за якусь маленьку сумочку можна віддати до п’яти тисяч гривень, за туфлі десять, а за прикраси…
Я засіла за сторінку свекрухи і її доні, у нас небагато ювілейних салонів і так само модних магазинів, хоч і вважається обласний центр.
Попитала скільки що коштує з цих фото, бо наче сама таке хочу купити і вже мала приблизний кошторис матері і доні.
Далі зібрала це все докупи і розклала перед Семеном.
– Почну з того, що такий манікюр коштує від семиста гривень, – показала я на фото його матері в мережі, – така фото сесія мінімум п’ять тисяч і це не враховуючи макіяж і зачіску та оренду приміщення…
Я перераховувала одяг і прикраси на цих жінках, ресторани, де вони сиділи і їхні меню, які легко знайти у них на сайті, ціни на відпочинок в такому місці, і в іншому.
– Твоїй матері і сестрі потрібні твої гроші не для допомоги, їх треба аби жити на широку ногу і їм байдуже чи ти щасливий як чоловік чи ні, навіть, краще, бо жінка не претендує на гроші. Ми можемо бути щасливі, якщо ти нарешті відкриєш на це очі.
Семен не вірив і я дала йому час перевірити. Не знаю, скільки часу він ходив та перепитував, але до мене він прийшов сам не свій.
– Я ж все для них робив, як справжній чоловік…
– Знаю, але попереду ще один важкий етап – втриматися на своєму. Якщо ти хочеш, то я тебе підтримаю.
Все було так. як я й думала – мати й сестра затягли по новій, але Семен був непохитним, я наполягла аби ми переїхали в інше місто, бо ці жінки приходили й серед ночі, бо їм треба оплатити таксі чи чек в ресторані.
Тільки, коли у нас народилася донька, то я стала певна, що Семен не дасть задню.
– Світланко, я маю зробити для донечки все, – сказав він.
Я зітхнула з полегкістю, що наступні десять років він буде непохитним. Але чого мені чекати, коли його матір справді потребуватиме піклування?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
