А ситуація наступна. Андрій зі Світланою одружені вже п’ять років, але про дітей нема й мови. Спочатку ми думали, що вони просто не хочуть, бо хочуть пожити для себе, але потім вже ми натякали та говорили в очі. Але результату не було ніякого.
Звичайно, що ми розуміємо, що у них квартира на виплату і треба думати про те, аби не лишитися на вулиці. Але Світлана добре заробляє, навіть більше за Андрійка, тому з цим проблем не буде.
Андрійко нам пояснив, що він буде працювати в інституті аби мати перспективу на майбутнє, з часом може стати зав кафедри чи мати надбавку за докторську і достойну пенсію. А Світлана працює в рекламному агентстві головним менеджером, у неї пів зарплати в конверті, то яка у неї буде пенсія? Та мінімальна.
От тоді й знадобиться Андрійкова пенсія, коли у неї своя буде мала, тоді вона це оцінить. А тепер вони ж родина, тому мають разом працювати на спільний бюджет, що тут такого неймовірного?
Думаю, якби Андрійко більше заробляв за неї, то теж би їй нічого не казав. А тут, вже вона більше заробляє та давай йому претензії висловлювати.
І то у нас на очах!
А як все мило починалося… Прийшли вони до нас в неділю на вареники і ми отак сидимо та про те та се говоримо і я візьми й ляпни:
– А, коли ви вже, діти, нам онуків подаруєте? Ви вже стільки часу разом? Ти, Світлано, з цим не затягуй, бо вік у тебе вже такий, що треба наважуватися.
– Як ваш син буде більше за мене заробляти, тоді й наважуся, – каже Світлана і так любенько усміхається, – Бо я в декреті не хочу думати про те, на що я проживу з дитиною.
– Та якось буде, – кажу я, – Бог дає діти і дає на діти.
– Не треба мені про це казати. Бог дає руки й голову вашому синові аби він знайшов нормальну роботу, а то на моїй шиї ноги звісив!
Ми з чоловіком не знали, де й маємо очі сховати! Як таке можна перед батьками та говорити? Як би не було, але такі речі треба виясняти вдома, а не перед батьками. Про що вона взагалі думала?
Я дивлюся на сина і бачу, що він геть не радий тому, що чує, що для нього це вже занадто.
Вони попрощалися і пішли додому і на честь мого сина, він ніяких істерик перед нами не закочував, а вів себе як чоловік. Звичайно, що вдома він пояснив Світлані, що на людях так вести себе просто неприпустимо!
Я його цілком в цьому підтримую – виясняйте все вдома.
А вона давай мені телефонувати, що Андрій їй вичитував. Та я б сама її вичитала добре за такі слова. Це ж треба до такого додуматися! Кожній людині її честь дорога, а вона публічно зробила зауваження, а тепер дивується, що він так відреагував.
Так, що я думаю, що це вже кінець доброму ставленню мого сина до неї. Він деякі речі їй прощав та приймав, але те, що ти більше заробляєш, то не означає, що ти маєш свою зарплату виставляти як свої заслуги. З усього ж видно, що її зарплата не додає їй вихованості та культури.
Жінка має бути лагідна та розуміюча – то найголовніші її чесноти, а не гаманець. Мій син он і готує. І прибирає, то нічого, корона з нього не паде, бо він любить дружину та турбується за неї, а вона он яка. Тепер питаю себе як мені синові допомогти?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
