– Олю, це все через твою матір!
– Та цур тобі! Мама моя заради мене на все готова, а ти таке кажеш? Як тобі не соромно?
І ось я зараз вам розповім, чого я так думаю.
Олі вже сорок п’ять і вона втретє розійшлася з чоловіком, прибігла до мене на свою нещасливу долю жалітися. Каже, що її зурочили, що чоловіки тепер пішли не такі, що конкуренція висока… Але я маю вже роками дружби сформовану думку – мати Олі все це робить своїми руками!
– Олю, ти згадай Олега! Як ви тільки оженилися, то що відбувалося?
– Що-що, батьків моїх не поважав! Вони нам квартиру, а він каже аби ми замки змінили, щоб мама не приходила!
Це справді було так, бо тітка Люба приходила щодня! Так вона перевіряла чи молодята їй онука на світ приводять.
– Ти, Олеже, як маєш з цим якісь проблеми, то ти кажи, в мене є знайомі.
Олег пропонував дружині зняти квартиру, але та казала, що у неї є, а як він не любить її маму, то й її не кохає.
Вони так прожили десь місяців три і розбіглися. Тітка Люба була тим дуже невдоволена:
– Я стільки грошей на весілля витратила, щоб ви отак зробили?
Другий чоловік називав тітку Любу «мамою», але мав надто нестандартне відчуття краси.
– Це я не проконтролювала, – бідкалася тітка люби, – розслабилася, а треба було щодень приходити!
Петро був хитрий і купив тітці путівку в санаторій, а сам затіяв ремонт: в спальні була дзеркальна стеля і червоні стіни, все в стилі хай-тек, Оля ж махнула рукою:
– Хай так буде, головне, щоб тобі подобалося.
Петро був в захваті, а от теща – ні. Вона таке влаштувала, що довелося все перемальовувати і дзеркала знімати. Не помогло зятеві те, що він мамкав, та слів не шкодувала і кожну його ідею піддавала критиці, щодня являючись до них додому.
Скоро Петро не витримав і пішов.
Оля прибігла до мене плакатися, бо що вона має в собі змінити аби чоловіки лишалися і любили її.
– Я ж гарна жінка, то чому так відбувається?, – хлипала вона.
– Знайди мамі кавалера і тоді й тебе буде, – казала я їй.
– Ну що ти знову? Я до тебе з відкритим серцем, а ти й далі за своє!
Третій чоловік прийшов жити «на віру», вирішив придивитися до нареченої і правильно зробив, а далі й тещу розгледів. А тоді й каже до Олі:
– Поїхали до мене жити.
– А як же мама?
– Мама хай собі живе тут.
– Але я не можу поїхати в інше місто, як мама буде без мене? Вона вже старенька!
– Ти будеш до неї приїжджати.
– Добре. А давай вона до нас переїде?, – вирішила Оля.
– Ні, до мене вона не поїде, у мене є своя мама, яку я маю доглядати.
І тут вже Оля вперлася, бо чого це йому його мама дорожча за її. Слово поза слово і вже нема й третього чоловіка.
Я не знаю, якого зятя треба тітці Любі аби її повністю задовольняв, бо вона всюди пхається, вже такий має характер, бо вона має квартиру і для неї це вже такий аргумент, наче вона має пів світу.
А з роками до цього додається ще й неміч і вже Оля точно буде жити з мамою, бо своїх дітей у неї немає, не встигла завести, бо мама завжди була на сторожі своєї квартири. І отак подруга й людина добра, і жінка гарна, а життя їй не йде через матір, а вона наче й нічого не розуміє і вважає її невід’ємною частиною себе. І, думаю, що достукатися до неї неможливо чи є ще шанси?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота