Знаєте, ніяк подрузі не можу пояснити очевидну для мене річ, але не для неї, бо вона всі свої невдачі з чоловіками вважає якоюсь кармою чи пристрітом, але я ж знаю, як це все називається одним словом і в очі їй кажу

– Олю, це все через твою матір!

– Та цур тобі! Мама моя заради мене на все готова, а ти таке кажеш? Як тобі не соромно?

І ось я зараз вам розповім, чого я так думаю.

Олі вже сорок п’ять і вона втретє розійшлася з чоловіком, прибігла до мене на свою нещасливу долю жалітися. Каже, що її зурочили, що чоловіки тепер пішли не такі, що конкуренція висока… Але я маю вже роками дружби сформовану думку – мати Олі все це робить своїми руками!

– Олю, ти згадай Олега! Як ви тільки оженилися, то що відбувалося?

– Що-що, батьків моїх не поважав! Вони нам квартиру, а він каже аби ми замки змінили, щоб мама не приходила!

Це справді було так, бо тітка Люба приходила щодня! Так вона перевіряла чи молодята їй онука на світ приводять.

– Ти, Олеже, як маєш з цим якісь проблеми, то ти кажи, в мене є знайомі.

Олег пропонував дружині зняти квартиру, але та казала, що у неї є, а як він не любить її маму, то й її не кохає.

Вони так прожили десь місяців три і розбіглися. Тітка Люба була тим дуже невдоволена:

– Я стільки грошей на весілля витратила, щоб ви отак зробили?

Другий чоловік називав тітку Любу «мамою», але мав надто нестандартне відчуття краси.

– Це я не проконтролювала, – бідкалася тітка люби, – розслабилася, а треба було щодень приходити!

Петро був хитрий і купив тітці путівку в санаторій, а сам затіяв ремонт: в спальні була дзеркальна стеля і червоні стіни, все в стилі хай-тек, Оля ж махнула рукою:

– Хай так буде, головне, щоб тобі подобалося.

Петро був в захваті, а от теща – ні. Вона таке влаштувала, що довелося все перемальовувати і дзеркала знімати. Не помогло зятеві те, що він мамкав, та слів не шкодувала і кожну його ідею піддавала критиці, щодня являючись до них додому.

Скоро Петро не витримав і пішов.

Оля прибігла до мене плакатися, бо що вона має в собі змінити аби чоловіки лишалися і любили її.

– Я ж гарна жінка, то чому так відбувається?, – хлипала вона.

– Знайди мамі кавалера і тоді й тебе буде, – казала я їй.

– Ну що ти знову? Я до тебе з відкритим серцем, а ти й далі за своє!

Третій чоловік прийшов жити «на віру», вирішив придивитися до нареченої і правильно зробив, а далі й тещу розгледів. А тоді й каже до Олі:

– Поїхали до мене жити.

– А як же мама?

– Мама хай собі живе тут.

– Але я не можу поїхати в інше місто, як мама буде без мене? Вона вже старенька!

– Ти будеш до неї приїжджати.

– Добре. А давай вона до нас переїде?, – вирішила Оля.

– Ні, до мене вона не поїде, у мене є своя мама, яку я маю доглядати.

І тут вже Оля вперлася, бо чого це йому його мама дорожча за її. Слово поза слово і вже нема й третього чоловіка.

Я не знаю, якого зятя треба тітці Любі аби її повністю задовольняв, бо вона всюди пхається, вже такий має характер, бо вона має квартиру і для неї це вже такий аргумент, наче вона має пів світу.

А з роками до цього додається ще й неміч і вже Оля точно буде жити з мамою, бо своїх дітей у неї немає, не встигла завести, бо мама завжди була на сторожі своєї квартири. І отак подруга й людина добра, і жінка гарна, а життя їй не йде через матір, а вона наче й нічого не розуміє і вважає її невід’ємною частиною себе. І, думаю, що достукатися до неї неможливо чи є ще шанси?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота