Прийшла вся така самовпевнена, мало ногою двері не відкрила і з порога:
– Ой, а я не знала, що у Петрика така мама молода
І ще й усміхається улесливо, а я тоді їй і кажу:
– А я не мама, я – дружина!
Між цим днем і моїм днем знайомства з Петром було цілих п’ять років, він молодший від мене на п’ять років, а я вже стільки разів в житті падала, що цього разу вирішила усім носа втерти. От вам, і дітей на ноги поставила і чоловіка собі молодого запопала.
Мені зараз п’ятдесят, хоч я на не виглядаю на свої роки, а дуже добре тримаюся, а тоді мені було сорок п’ять, двоє вже дорослих дітей, яким я не тільки освіту дала, але й роботу знайшла, старший син вже й оженився на мої гроші.
Зіграли ми велике весілля ще й усіх родичів чоловіка запросила – хай знають, що мати сина одружує, а батько он схилився на кріслах. А ви мене не хотіли за невістку, а ви синочка пригрівали кожного разу, коли я просила його більше заробляти.
– Ходи, сину, до мене жити, бо твоя жінка міри не має, все їй пів світу замало, а цілого забагато.
Ось так свекруха сина в себе й пожаліла, що він за біленькою й світа не бачить. А я тоді не розгубилася, а поїхала на заробітки в Італію. Яка я вже була до роботи, всі, хто зі мною був, скажуть, що не з’їла морозива, не посиділа коло моря, а все в роботі, як не посуд мию, то прибираю, то йду на кілька годин на опікунство.
Отак і гроші на всіх мені стало, дуже старалася аби діти були одягнені, щоб як прийдуть до бабусі в гості аби вона бачила, хто на них заробляє.
А тут ще так вдало Петро підвернувся, молодший від мене на сім років, очей з мене не зводив, залицявся дуже гарно, от я й на весіллі була поруч з ним, щоб всі бачили – особисте життя у мене вирує, хай чоловік знає, яку жінку він втратив.
Почали ми вже жити в місті з Петром, в моїй квартирі, а він часто їздить у відрядження, його може й тиждень не бути. Я йому одразу сказала, що хай не розраховує, що я його буду годувати.
– Я дітей вигодувала і на тому крапка. Працюй.
Та слухайте, я на початках йому ще дарувала якісь подарунки і речі фірмові, але зараз я нікуди не їжджу і маю українську зарплату і вже гроші рахую. То нема чого на мене губи дути.
І ось ця дівчина на порозі, мовляв, я дуже молодо на маму виглядаю, а їй років двадцять п’ять і не більше.
– Але ж він казав, що їздить у місто маму доглядати, бо вона старенька уже. От я й вирішила, що пришвидшу події, бо я ж уже при надії і будемо всі разом в місті жити.
Я руками сплеснула, ото вже буде пара, то я й втішила:
– Тільки ви не будете в місті жити, бо квартира моя, так що запрошуй Петрика до себе додому.
А тут і Петро на порозі та давай виправдовуватися, що то все не від нього залежало, а якось саме собою сталося.
– Е, ні, – взялася в боки дівчина, – сам мені казав, що любиш мене, що я гарна господиня, то тепер нема чого задню давати.
Поки вони там виясняли хто кому що казав, я зібрала його речі і виставила обох за двері. Якщо чесно, то дуже вже все добре склалося, бо мені вже не треба ось цих всіх пристрастей. У мене он онук на підході і мене більше це замилує, ніж мій молодий чоловік, та й вже мені все одно, хто що про мене каже, чи я самотня чи ні. Може, то вже мудрість прийшла, як гадаєте?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
