Зустріла шкільну подругу, зраділа, розговорилися на каві, а вона й каже:
– Знаю-знаю, що з моїм хлопцем дуже добре живеш.
Я дар мови втратила, а вона й далі балакає:
– Може, я би теж щасливо жила, якби не ти, а то й хата у тебе. І машина, і діти розумні. А я що? По світах поневіряюся та кожен мене обдурити хоче.
А мені вже через годину десь думка в голові майнула, що я мала їй відповісти, аж спати через те не можу, бо ж вже пізно в розмову вставити мою відповідь.
Все було так, та не так.
Ми з Оксаною не те, щоб дружили в дитинстві, скоріше змагалися, хто краще вчиться, в кого плаття гарніше, банти більші, ляльки гарніші. Але далі доля нас закинула вчитися в один інститут і так вже вийшло, що поселили нас разом, бо батьки наші нам двомісну кімнатку вибили, то було дуже по великому знайомству.
І ось так ми вже й на навчання разом ходили і всюди. Але змагання між нами перейшло просто на інший рівень, тепер вже справа доходила й до хлопців.
Я познайомилася з Олегом і ми почали зустрічатися, а він мені й каже:
– Чи маєш гарну подругу, бо у мене друг є і якось би разом гуляли.
Я запропонувала Оксані, вона скривилася, але далі погодилася, бо краще гуляти в парку, ніж в кімнаті сидіти. І так ми познайомилися з Юрком. Він був дуже спокійним, особливо на фоні Олега.
Коли ми прийшли до кімнати, то Оксана почала бурчати, чому я такого їй хлопця вибрала. Він їй зовсім не подобається.
– Тоді не ходи гуляти, хто тобі що скаже, – здивувалася я.
– Ага. Ти вже маєш хлопця, а я не буду мати? Ні. Погуляю поки.
І ось так ми гуляли десь пів року і я стала помічати, що Олег на інших дівчат поглядає, тому вирішила, що мені таке не треба. Ми розійшлися і Оксана теж не стала з Юрком продовжувати зустрічатися.
Далі у нас ще були пригоди романтичні, але те все не стосується нашої розмови. Після інституту наші шляхи розійшлися.
Я залишилася при кафедрі, а Оксана поїхала в наше містечко і через якийсь час вийшла заміж.
Мені чомусь не щастило зі стосунками, я до двадцяти семи дівувала, як одного дня не зустріла Юрка.
У мене з ним були приязні стосунки ще тоді, тому я не заперечила, що він запросив мене на каву. І там він мені зізнався, що любить мене ще відтоді, як вперше побачив.
– Не хотів заважати другові, думав, що між вами серйозно. Поїхав по обміну в Америку і тепер вернувся, вже знаю, що ви не помирилися і він одружений та його жінка слідкує аби він шию не вивертав за іншими.
Ми засміялися і домовилися піти разом в кіно, а далі дійшло у нас і до весілля.
Ми добре живемо разом, маємо двох дітей, достаток. Мені багато приходиться працювати аби наш дім був затишним для нас усіх, десь треба і змовчати, десь допомогти, десь розрадити, десь стояти на своєму. Нема нічого безхмарного, але між нами є основне – повага, так, саме повага, а вже потім любов.
І ось Оксана заявляє, що я у неї хлопця забрала, але яким боком він їй хлопець? Мені от цікаво, а якби я з ним погано жила, то вона б згадала, що він був колись з нею? Що скажете?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
