Зоя Іванівна, вдова з десятирічним стажем, жила в невеликому промисловому містечку. У неї була затишна однокімнатна квартира. Вони придбали її ще за життя чоловіка, продали свою трикімнатну, решту грошей віддали синові для поліпшення житлових умов і він перебрався з однокімнатної в двокімнатну.
Уже сім років вона була непрацюючою пенсіонеркою. Раніше Зоя Іванівна працювала медсестрою в поліклініці, тридцять років відсиділа на прийомі. На роботі її поважали і цінували. Зоя Іванівна ще трохи попрацювала б, але настали нові часи, повсюди комп’ютеризація. Вона дотягла до пенсії і пішла.
Єдиний син Ігор, якому було сорок, жив з сім’єю в цьому ж місті. Чотирнадцятирічна донька Настя вчилася в школі.
Одного разу пізно ввечері заявилися син з дружиною, їх візит її здивував. Вони рідко приїжджали до неї. На вихідні виїжджали до невістчиної матері в село, вона теж жила одна, допомагали по господарству, там же з родичами дружини і свята відзначали.
— Мамо, тут така справа, – почав Ігор, – У нас сусіди за стінкою розлучаються і терміново міняють свою троячку на двох і однокімнатну квартири. Вони рік тому євроремонт зробили, не квартира, а цукерочка! А у нас тісно, Настя вже доросла, ми з Оленою в прохідній кімнаті. Переїжджай до нас, я вже домовився з сусідами.
Зоя Іванівна стала відмовлятися. Діти наполягали. Невістка запевняла, що їй буде добре у них, вони прекрасно порозуміються. Зоя Іванівна пообіцяла подумати. Думати їй не дозволили, справа термінова.
– Якщо я не погоджуся, син мене ніколи не пробачить. По-іншому їм не розширити житлоплощу. Гроші у них в сім’ї не затримуються. Кредит за круту машину виплачують, Олена в ремонт материного будинку вкладає, воду підвела, опалення. Скоро Настю треба буде вчити, знову гроші потрібні і чималі, – подумала Зінаїда Іванівна і погодилася на переїзд.
Спочатку все було добре. Всі раділи новій квартирі. Найбільше раділа внучка, вона любила бабусю.
Бабуся готувала і готувала.
— У нас прямо шведський стіл, – говорив син за вечерею.
Потім невістка заявила, що так харчуватися не можна! Все некорисне, калорійне, та й грошей багато на харчування стало йти. Олена запропонувала свекрусі харчуватися окремо і виділила їй полицю в холодильнику.
Зоя Іванівна готувала собі поки Олена на роботі, щоб зайвий раз не муляти їй очі. Вона розуміла, що у невістки зовсім інший смак, так, і не повинно бути двох господинь на одній кухні.
Далі більше, не так поклала, не туди стала, не почистила після себе ванну, довго займала вбиральню.
Зоя Іванівна любила читати вечорами, Олена обурювалася, електроенергія знову подорожчала, можна і вдень почитати.
Їла бабуся тепер в своїй кімнаті, намагалася зайвий раз не виходити. Настя часто брала щось смачненьке і йшла до неї пити чай. Вона любила розмовляти з бабусею, слухати її розповіді про життя. Олені це теж не подобалось.
Одного разу, прийшли до неї подружки подивитися, як вона влаштувалася на новому місці. Пили чай на кухні, засиділися, забалакались. Прийшла Олена з роботи і з незадоволеним виглядом попросила звільнити кухню. Подружки швидко пішли. Зоя Іванівна спитала:
— Що ж ти перед людьми мене ганьбиш і свою невихованість показуєш?
Вони голосно і довго з’ясовували стосунки. Син попросив матір бути добрішою до Олени, вона працює, втомлюється, а ти дома сидиш, повинна розуміти.
Минув рік.
Зоя Іванівна пішла на знімну квартиру. Віддає за неї всю пенсію, добре хоч назбирали з чоловіком на старість трохи, зате живе спокійно.
Внучка Настя наполягає, щоб батьки взяли кредит і купили бабусі квартиру. Вона сказала, що піде в соцзахист і розповість там, як вони погано обійшлися з бабусею, а ще написати в соцмережах, нехай їм буде соромно.
Син, начебто, почав вивчати пропозиції банків по іпотечних кредитах.
Ось така історія.
Літнім людям перш ніж змінювати місце проживання варто гарненько подумати, врахувати всі позитивні і негативні моменти змін, а найкраще нічого не міняти, поки ноги носять і можуть самі себе обслужити.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
