Звісно, я не підтримала такої ідеї невістки. Знайшла до кого рівнятись. Де їхні статки, а де статки мого сина. Сина вона мого спочатку і переконала, він не подумавши таки погодився, але коли я ту ідею почула, то швидко все на місця поставила.
А тепер, коли роки минули, то рідний син мене ж і винною робить. Але я ось що скажу: зараз би я так само вчинила. Бо кожен повинен ніжки по одежі витягувати, і не стрибати вище голови.
Моєму синочку старшому – Михайлу, дуже пощастило із дружиною. Анна із заможної родини, батьки у єдину донечку душу і кожну копійку вкладали.
Звісно, сваха спочатку не надто хотіла такого зятя, але мій Михайло зумів довести, що достоєн їхньої донечки. Уже двадцять років живуть душа у душу.
А от меншому сину не така гарна карта у житті лягла. Узяв собі за жінку учительку з нашого села молоденьку. Так ото вони біл мене і жили після весілля. А нащо їм дім окремий був? У мене гарна господа, простора хата. тут усім місця вистачило, та й як у купці жити то воно і економніше. А гроші так вони з жавжди потрібні, особливо молодій сім’ї.
От коли мій онук менший скінчив школу, то надумала моя невістка його на юриста у столицю вчитись віддати. Мовляв, ми роками гроші йому на навчання складали, худобу тримали, то має син їхній єдиний отримати освіту гідну.
Я ж одразу зрозуміла, що то все через те, що у старшого мого Михайла, обоє дітей у тому ж інституті навчаються. От невістці конче потрібно було, от прямо терміново треба, аби й її син туди пішов учитись. Мовляв, не гірші ми.
Але я цю ідею не підтримала. Куди вище голови стрибати? Одне діло статки старшого сина, а інше діло – наші. так, на купці були гарні гроші, але то ж відкладені наші гроші. Чого це витрачати їх на забаганки невістки? Та й з онуком я поговорила. Він погодився, що то буде не дуже добре, якщо заради його навчання ми всі будемо на собі економити і без копійки залишимось.
І знаєте, невістка по-своєму таки зробила, думаю, аби мені на перекір. Така вона людина по життю була з першого ж дня нашого знайомства. таки пішов учитись онук на юриста, а вона з школи звільнилась і в Чехію на заробітки поїхала, аби оплатити те все, бо ж я ні копійки на ту затію не дала.
За ті п’ять років що онук учився мій син із невісткою розлучились. А куди така сім’я годиться? Він у хаті, а вона світами літає. Не треба нам такого шлюбу. Я сину одразу казала, що діла не буде, а він лиш відмовчувався. Спочатку невістка його до себе кликала, але я не пустила. У нас господарка велика була, хто мені мав допомагати? А потім вона приїхала і на розлучення подала. От така “любов”.
Ну і ось минуло відтоді уже десять років. Невістка моя колишня так в Україну і не вернула. Нині вона у Чехії проживає, там заміж вийшла, доця у неї є уже. Онук у столиці працює у якомусь банку. ніби. як начальник великий, бо їздить на авто такому гарному. Я не раз бачила як він до сватів моїх колишніх приїздив, жонатий уже, але діток ніби ще е має.
А син мій менший коло мене живе. Але останнім часом прямо спокою мені не дає. Став за комір заливати часто. Прийде, сяде на куні і давай мені голову морочити, у всіх гріхах мене винною робити.
Так у нього виходить, що то я йому долю зламала і жити нормально не дала. От, каже, якби ти, мамо , тоді не пошкодувала грошей, то я був би щасливим. А так, говорить, одинак я і нікому не потрібен у свої 50.
А я і досі вважаю, що тоді вірно вчинила. Нащо було пнутись, якщо ми б не потягли того інституту. Усі були зі мною згодні, лиш невістка усе переколотила і перемолола.
А син? Знайде він ще свою долю. Хіба 50 то вік для чоловіка? У нас і дім гарний і господа велика, та наречена сама скоро прибіжить.
Ну хіба ж ні?
06,08,2023
Головна картинка ілюстративна.
