– А чому ввесь час восени – пхинькає зятьок.
А я усміхаюся та в думках кажу: «Бо дешевше восени, бо я на трьох дорослих і трьох дітей мені треба заощаджувати пів року».
– А ми може хочемо в інший час поїхати та по-людськи відпочити.
Тут вже мені рот кривиться, бо ти мацюпусінький чиновник і щоб десь поїхати з сім’єю маєш заощаджувати рік не лише на собі, але й на моїй дочці та моїх онуках. А це мінус гуртки та обновки на сезон.
– То ваша дочка хотіла трьох дітей!, – обурюється він.
Я теж, любий зятю, хочу багато чого в житті, але ж мене ніхто не питає, а онуками радує чи не кожен рік. Я дочці казала – ти маєш надіятися лише на себе, бо такого таранника, як твій, ще треба пошукати.
– Він мене любить, мамо, ви десь такого вірного чоловіка бачили?
Точно, не бачила. Але за це щастя чомусь платити маю я.
