– А чому ввесь час восени – пхинькає зятьок.
А я усміхаюся та в думках кажу: «Бо дешевше восени, бо я на трьох дорослих і трьох дітей мені треба заощаджувати пів року».
– А ми може хочемо в інший час поїхати та по-людськи відпочити.
Тут вже мені рот кривиться, бо ти мацюпусінький чиновник і щоб десь поїхати з сім’єю маєш заощаджувати рік не лише на собі, але й на моїй дочці та моїх онуках. А це мінус гуртки та обновки на сезон.
– То ваша дочка хотіла трьох дітей!, – обурюється він.
Я теж, любий зятю, хочу багато чого в житті, але ж мене ніхто не питає, а онуками радує чи не кожен рік. Я дочці казала – ти маєш надіятися лише на себе, бо такого таранника, як твій, ще треба пошукати.
– Він мене любить, мамо, ви десь такого вірного чоловіка бачили?
Точно, не бачила. Але за це щастя чомусь платити маю я.
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся