fbpx
Історії з життя
А було чисто, доки ви, свахо, не приїхали. Якщо щось не так, беріть ганчірку і вперед. Гості перші два дні, то гості, далі ви вже допомагати зобов’язані. – не витримала моя мама одного разу

Ми з Сергієм маємо чудові стосунки, вірніше мали чудові стосунки. Живемо окремо від батьків винаймаючи квартиру у невеличкому містечку.

Відразу домовилися винаймати квартиру подалі, щоб із «добрими порадами» родичі навідувалися якомога рідше.

Ось тільки мама Сергія на велику відстань між нашими містами не зважала:

— Ой, я з роботи по Києву довше добираюсь, ніж до вас. – не раз говорила вона, коли знову приїздила без попередження.

Жінка, ніби й добра, тут нічого не скажеш, але “добро” її інколи і сина до білої піни доводило. Скрізь вона все знає краще і всюди намагається зазирнути. Інколи син не витримував і відчиняв двері спальні:

— Може й тут радитимеш, мамо?

Свекруха ображалась і їхала додому. Цілий день не розмовляла і не телефонувала, а вже на завтра забувши про все весело щебетала телефоном про щось зі мною, або з Сергієм.

А тут 24… Квартира сватів на окраїні Києва. У перший же день приїхали до нас. Та справа в тому, що до нас приїхала і моя мама, яка під Харковом жила, але приїхала на три доби пізніше і саме от тих три доби, чомусь, для свекрухи стали ключовими. Вона свято увірувала, що приїхали “до неї” і що саме вона господиня у нашій двокімнатній маленькій знімній квартирі.

— Ой, Людочко, яка ж ти хороша господиня. – починає свекруха голосно і бажано при всіх, – все у тебе по поличках, ось тільки дзеркало трохи в розводах брудних, але це дрібниці життя, кілька разів протерти і знову заблищать. Дзеркало – обличчя жінки.

Мені було це неприємно, але чомусь мовчала. Свекруха вміла так критикувати, наче бутерброд робила. Спочатку солодко, потім гірко, потім знову солодко. І не зрозуміло, як у такому разі реагувати. Або ображатися, або дякую казати і в ноги кланятись.

— І у вбиральні у тебе порядок. Тільки під кришкою руді плями скрізь, але це не дуже в очі впадає. Якщо кришку опустити.

— А було чисто, доки ви, свахо, не приїхали. Якщо щось не так, беріть ганчірку і вперед. Гості перші два дні, то гості, далі ви вже допомагати зобов’язані. – не витримала моя мама одного разу.

З того все і почалось. Три місяці і ось уже тринадцять днів точаться у нас тут баталії. Зійшлись наші мами не на жарт. Щодня дім перевертом, здається, спати лягають з думкою, що б такого “доброго” взавтра одна одній сказати.

Чоловік на межі. Вже й додому з роботи їхати бажання не має. Винайняти їм по квартирі не варіант, тому, що крім наших із ним доходів більше ніхто і не має. Моя мама і до цього з господарства жила, а чоловікову звільнили. Батьки щось ходять, підробляють, але то лиш на шампуні та ковбасу з нинішніми цінами.

Лягаєш спати і плачеш від безсилля. Як же ж бути?

Людмила К.

13,06,2022

You cannot copy content of this page