Ти не розумієш, Катю, — він зробив крок до мене, і в його голосі з’явилися ті самі оксамитові нотки маніпуляції. — Це питання нашого виживання. Ці кошти дозволять нам закрити всі питання одним махом. Ми переїдемо, почнемо все з чистого аркуша. Хіба пам’ять — це цегла? Пам’ять — це ми з тобою, наше спільне майбутнє
Моє дитинство пахло не ванільним печивом чи свіжоскошеною травою, а важким духом безнадії, який оселився в коридорах нашої старої квартири.…