Ой, які ми горді! Гордість тебе й погубить. Я он твого батька терпіла, мовчала — і нічого, жили якось
Віталій скинув кросівки біля порога й одразу подався в ванну. Почулося, як потекла вода, брязнула мильниця. Оксана витягла з духовки…
– Слухай, але я точно знаю, що Віктор чоловік при грошах. Ти ж знаєш, де у вас вдома лежить заначка? Ну, якийсь сейф чи просто шухляда в столі? Візьми звідти, потім доложиш, коли він з’явиться. Це ж ваші спільні кошти, врешті-решт.
Той дзвінок застав мене зненацька. Був пізній вечір, я якраз збиралася вкладати дітей, коли екран телефона засвітився іменем Інни. Ми…
— Ну що, подруго, — Дарина першою порушила тишу, і в її голосі прозвучало щось схоже на приховане співчуття, змішане з цікавістю. — Закінчилося твоє спокійне життя? Я чула, тепер у вас у хаті поповнення. Не те, про яке мріють, а те, від якого голова сивіє.
На лавці під розлогим кленом, що вже почав сипати першим золотом на доріжки парку, сиділи дві жінки. Дарина нервово перебирала…
Всі ті кошти я хочу отримати назад. Не відразу. По трохи. Але хочу. І вибачення — справжнє, не для галочки. За кожне слово, за кожен погляд, за кожну мить, коли ви давали мені зрозуміти, що я — не своя
— Тамаро Іванівно, невже ви знову про допомогу? — мій голос пролунав за святковим столом так виразно, що за сусідніми…
Ми ж не чужі люди. Скільки років ми приймали тебе, як доньку. А тепер, коли нам справді важко, ти вагаєшся? Ми повернемо все, слово честі.
— Оксанко, ми прийшли востаннє, — голос свекра прозвучав тихо, але в ньому відчувалася вага кожного слова. Він розклав на…
— Ксюш, послухай. Я їду далеко, там поки не маю де жити. Але кожні канікули ми будемо разом. Я все зроблю, щоб ти відчувала, що в тебе є дім. Ти ні в чому не винна, чуєш? Це дорослі справи, вони іноді дуже складні.
Коли я пригадую ті події, то завжди перед очима велетенська татова сумка. Вона стояла посеред залу, а батько закидав туди…
Мамо, — почувся голос Андрія. Він був рівним, без тепла, без звичної м’якості. — Я забороняю тобі наближатися до моєї дружини і до нашого дому. Ти зрозуміла?
— Отже, ось на що витрачаються зароблені моїм сином кошти? На чергову непотрібну кавомашину, яка тільки псує повітря в кухні?…
А чому ви звернулися саме до мене? — вирвалося в мене раптом, і в цих словах прорвалася вся накопичена гіркота, вся втома від недолюбленості, вся туга за тим, чого ніколи не було. — У вас же є та, якій ви віддали все, яку любили, якій допомагали! Софія — ваша улюблениця, ваша принцеса, сенс вашого життя. То йдіть до неї по допомогу! Попросіть її продати квартиру, знайти роботу, взяти позику. Чи для цього підходжу тільки я, а вона — ні?
Телефонний дзвінок пролунав пізно ввечері, коли я сиділа в своєму домашньому кабінеті й уважно переглядала папери. За широким вікном, що…
«Віко, потерпи ще трохи, — часто казав він, дивлячись мені прямо в очі своїм глибоким, проникливим поглядом. — Син якраз у випускному класі, я не можу отак піти перед іспитами. Щойно він отримає атестат — ми поїдемо. Кудись ближче до моря. Ти ж любиш море?»
Цифри у звіті на моніторі здавалися розмитими плямами. Я вже годину намагалася зосередитися на роботі, але думки вперто поверталися до…
Інший вихід? — її голос став гучнішим з тією впевненою інтонацією, яка завжди змушувала мене відчувати себе винною. — Легко тобі говорити, коли в тебе все складається. А в неї — ні. Чоловік пішов, дитина хворіє, рахунки ростуть. Якщо ти справді думаєш про сім’ю, то відкладеш своє свято
— Мамо, я не можу більше так жити! — вигукнула я, стоячи посеред кухні, а голос мій тремтів від напруги,…