Не треба було мати багато мудрості аби розплутати цей сюжет – донька Світлани прийшла в сльозах додому:
– Не хоче Сергій женитися, каже, що не його дитина.
Спочатку Світлана добряче доньку висповідала:
– Чи я тобі не казала? Чи я тебе не попереджала? Нічого їм не дозволяй! А ти що наробила?, – вичитувала вона доньку.
– Мамо, він казав, що жениться, якщо я з ним піду, – голосила Леся, – А як не піду, то кине і піде до Олькииии… А в Ольки яка фігураааа…
Мало того, що Сергій про це Лесі сказав, але ж сказав при всіх. Вийшла Леся на вулицю та його за руку бере, а він сіп і назад:
– Не буду я женитися і не ходи за мною. Хтозна чия то дитина.
Компанія загуділа, дівчата захихотіли, хлопці загомоніли, а Леся бігом додому. Там її мати й розпитала що до чого та пішла жениха нарозумлювати.
Подався за нею й чоловік, але ледве встигав за розлюченою жінкою.
Поки вони летіли та без запрошення двері відкривали, баба Параска вже бачила наперед долю Лесі, хоч ніхто її в віщунстві ніколи й не підозрював.
Поки Світлана ганялася навколо хати за Сергієм, а Валя стояла між двома майбутніми сватами, Параска пошкандибала до Лесі, що не знала куди бігти.
– Що ти, Лесько, думаєш буде?, – прошамкотіла стара.
– Не знаю, – сказала дівчина, бо й справді не знала, що буде далі, головне ж аби Сергій женився.
– А далі буде так, як у всіх, – і бабуся почала їй розказувати.
«Будете сидіти за весільним столом. Ти будеш щаслива, що все так обернулося і ти таки заміж вийшла, а Сергій до другого столу не витримає і Валька потягне його спати та двері закриє аби не буянив. Гості нічого не помітять, бо твої батьки вже так розщедряться на весілля аби всім роти позакривати. Потім заберуть всю складку аби віддати борги. Сергій буде ще місяць поправлятися після весілля і буде жити то в мами, то в тебе…
Всі будуть чекати, на кого ж схожа дитина аби поставити в цьому крапку. Сергій піде десь на роботу, але ж він молодий і не захоче тяжко працювати, то буде з однієї на другу і все до друзів заглядати та до матері, бо та його жалітиме та, може, й гроші даватиме.
А ти… Спочатку радість твоя від заміжжя перейде в радість від материнства. Ти любитимеш дитя і не бачитимеш, що Сергій вам ні опора, ні підтримка. Будеш ходити під генделик та його забирати, далі од матері вести до себе.
Може, ви навіть підете десь жити в місто, але толку з того буде мало.
Ти будеш ростити сина майже одиначкою, бо Сергій буде мати любасок, ти будеш сваритися, але прийматимеш додому, бо ж він батько твоєї дитини.
З роками ви матимете свій куток, ожените сина та чекатимете внуків. Між вами нічого не зміниться, тільки накопичуватимуться спогади і слова.
Наприкінці життя ти будеш доглядати його могилку і казати, що ти мала дуже доброго чоловіка».
Леся слухала з витріщеними очима.
– Що ви таке кажете?
– Правду… Лесю, важко любов до кінця життя пронести, а ти що з Сергієм нести думаєш?
– Але ж він казав, що любить мене… Він просто злякався чи що…
– Роби як знаєш… Я вже не одне таке весілля бачила… Не одну молоду збирала та співала… І тобі заспіваю, як покличеш…
Баба пошкандибала додому, а Леся й собі, витираючи очі, – пішла шукати свій атестат. Вона ж хотіла стати кухарем.
Фото Ярослава Романюка.
