Бачу навпроти йде Данило. Ну дитячий садочок, їй Богу! Побачивши мене швидко пірнає у двері маленького магазинчику. Наївний! Заходжу слідом і все одно починаю неприємну йому розмову. Ховає очі, обіцяє. Коли ж прошу піти зі мною от прямо зараз і виконати обіцяне – знаходить тисячі відмазок, аби того не робити. І знову я бреду додому і мушу вигадувати казочку аби пояснити відсутність Данила сьогодні.
Ми з моїм чоловіком Данилом, розійшлись три роки тому. у нас є син, якому нині п’ять років. Данило виплачує усе що повинен і навіть трішки більше, якщо я прошу.
Артемко дуже прив’язаний до тата свого. Однак Данило, відколи вдруге оженився, раптом про сина свого просто забув. Для нього поява другої дружини якось витіснила необхідність піклування про свого єдиного сина.
Але ж якби то прямо сказав малому, так і так, тато вдруге оженився і вже більше не може тебе бачити. Так ні ж! Він наспівує малому у вуха про те, що дуже сумує і хоче побачитись, але… то справи, то робота, то космічний корабель на дах приземлився, то у сусідки курка три яйця у день знесла.
Наобіцяє, а малий чекає. Потім дуже гірко сприймає те, що тато так і не з’явився. Телефонує, а той трубку не бере.
Я коли Данила бачу, той тікати починає, або знову ж обіцяє, що от точно, точно, точно з’явиться.
Мама моя каже що треба уже сину все пояснити і тихенько припинити, навіть телефонне спілкування, але я ніяк не можу змиритись із ситуацією.
Чому, скажіть мені от так відбулось? Може я щось не так зробила? Можливо є якийсь спосіб повернути тата сину, а я не знаю?
Може, хто був у такій ситуації? Порадьте, що мені робити.
08,04,2023
Головна картинка ілюстративна.
