Я думала, хоч Олексій її напоумить, але ні, так мої гроші на вітер і пішли, – знову свекруха
Свекруха з зовицею навіть не приховували своєї реакції, вони так голосно шепотіли, що їх слова не можливо було не почути. «Я б таке навіть показувати нікому не хотіла»,
Коли дівчинка дістала свій гаманець, щоб заплатити за проїзд, стало зрозуміло, що грошей не вистачає
Зовсім нещодавно,  вже доволі холодним осіннім ранком, добираючись на роботу маршруткою, я звернула увагу на дівчинку років десяти, яка сіла поряд зі мною. Вона тримала в руках саморобний
Правда ховалася за стіною, яку дівчина сама збудувала навколо себе. Її дім, хоч і сповнений розкоші, здавався пустим. Мама постійно зайнята роботою, батько — на іншому кінці світу. Уваги вистачало, але лише від тих, хто бачив лише образ «ідеальної Віри».
Віра завжди була у центрі уваги. Зірка класу, чудова у всьому — від шкільних виступів до розв’язання складних задач з алгебри. Учителі хвалили її, однокласники прагнули дружби, а
Якби всім моя будова так не муляла, то жили б ми з чоловіком довго і щасливо, але ні, всі раптом стали архітекторами! Немовля беззубе перш, ніж сказати «мамо», казало: «Щось, Уляно хата твоя непропорційна». Так мені вже люди допекли, що маю висловитися.
Молода я була і думала, що все мені до снаги, що й без чоловіка зможу хату збудувати, головне аби гроші передавав, а я вже тут собі раду дам.
Моєму Вадимчику лиш 30 років. а доля вже показала, що до нього не надто привітна. Здавалось, все у нього добре йде, робота хороша, сам симпатичний і відповідальний. Лиш пари йому хорошої потрібно. Але саме із цим йому найбільше і не пощастило
Моєму Вадимчику лиш 30 років. а доля вже показала, що до нього не надто привітна. Здавалось, все у нього добре йде, робота хороша, сам симпатичний і відповідальний. Лиш
Це була складна історія, яка навчила мене багатьом важливим речам. Майже рік тому я завів стосунки на роботі, і згодом колега сповістила, що я скоро стану батьком. Моя дівчина, дізнавшись про це, одразу ж виставила мене з дому, і наше спільне майбутнє зруйнувалося на очах
Минуло кілька місяців, за які я намагався зібрати себе докупи й прийняти наслідки своїх дій. Як би це прикро не звучало, та я зрозумів, що сам був винен
Ми відчинили двері і я вже заходити у дім передумала. Бруд, пил, ще й павутина скрізь. Свекруха сиділа на кухні і була дуже рада тому, що приїхав її син. Зі мною навіть не привіталась, хоч я і не чекала, звісно ж. Я чекала чоловіка і мимоволі слухала їхню балачку, аж тут Вадим обернувся у мій бік, запитав здивовано: “А чого ти сидиш досі?”
Ми відчинили двері і я вже заходити у дім передумала. Бруд, пил, ще й павутина скрізь. Свекруха сиділа на кухні і була дуже рада тому, що приїхав її
Свого часу я мала аж дві квартири. Одна власна, а інша дісталась мені у спадок. От тільки нині живу я у малесенькому будиночку в селі зі зручностями у дворі
Свого часу я мала аж дві квартири. Одна власна, а інша дісталась мені у спадок. От тільки нині живу я у малесенькому будиночку в селі зі зручностями у
Мені завжди важко проходити повз ці великі ковані ворота. Дорогий мурований триметровий паркан не приховує недобудований дім, що височіє на зарослому бур’янами подвір’ї. Саме через цю хату я й залишилася сиротою при живих дітях
Мені завжди важко проходити повз ці великі ковані ворота. Дорогий мурований триметровий паркан не приховує недобудований дім, що височіє на зарослому бур’янами подвір’ї. Саме через цю хату я
Коли я речі збирала, то лиш ледачий не крутив пальцем біля скроні. Донька хлипала, а син дивився, мов на чужу: “Мамо, ми від тебе такого не очікували” – говорять і дивляться із докором
Коли я речі збирала, то лиш ледачий не крутив пальцем біля скроні. Донька хлипала, а син дивився, мов на чужу: “Мамо, ми від тебе такого не очікували” –

You cannot copy content of this page