Син вийшов з кімнати. Зрозуміла Горпина, що не чекали її тут, що зачерствіла синова душа. Вона ж думала, що на синових іменинах найбажанішим гостем буде вона, мати, а виходить, що її навіть соромляться показати людям
Шість годин потрібно було їхати, тож Горпина лягла на нижній полиці в купе, закрила очі й під стукіт коліс поринула в спогади… Перед очима постало все її вдовине
Попросила мене сестра чоловіка з дитиною її посидіти. Я не відмовила – у мене дитина такого ж віку, хай з однолітком поспілкується. Вона приїхала, привезла дитину і пообіцяла забрати через кілька годин. Я дітей обідом погодувала, спати поклала. Вони прокинулися, з’їли підвечірок, ми погуляли, потім повечеряли. О дев’ятій годині чоловік прийшов з роботи, а сестри його немає і немає. Трубку вона не бере – телефон вимкнений, її чоловік теж недоступний
Попросила мене сестра чоловіка з дитиною її посидіти. Я не відмовила – у мене дитина такого ж віку, хай з однолітком поспілкується. Вона приїхала, привезла дитину і пообіцяла
– Марина? Гарна яка! Мабуть, підчепила крутяка із товстим гаманцем, а він забезпечує косметичні процедури та солярій?
Катерина кілька хвилин терпляче слухала розповідь своєї подруги про черговий любовний роман, який завершився повним крахом. Дочекавшись завершення, пошпурила Марині носову хустинку: – Досить мені тут мокву розводити!
– Її поведінка вийшла за будь-які рамки, – скаржилась Олена на свою доньку-десятикласницю Женю. – Мамо, я не розумію, в кого вона така вдалася. Вчора викликав мене до себе директор, розповів про її витівки. То я від сорому мало не згоріла на місці
– Її поведінка вийшла за будь-які рамки, – скаржилась Олена на свою доньку-десятикласницю Женю. – Мамо, я не розумію, в кого вона така вдалася. Вчора викликав мене до
– Десять дзвінків пропустив від Маринки! А може, зайти до своєї коханої в гості? Так зненацька, типу проходив повз, бо був у цьому районі у якихось справах… Тим паче, що її старики ще на роботі. Потрібно лишень захопити пляшечку
Вийшовши з магазину, Вадим витягнув із багажника кантура й заходився зважувати покупки. Невдоволено бурмотів: – Мені відразу не сподобалася ота білява продавчиня! Оченята хитрі, мов жонглер, кидала на
«Перша стипендія піде на подарунок для моєї другої матусі», — вирішила Мирослава. А що ж батько? З ним у неї була одна-єдина телефонна розмова, під час якої лише запитав: «Я так і не зрозумів: ти зараз в інтернаті чи де?». Гірко, що батько став чужою людиною. А може, ще схаменеться? Хтозна
Серед учнів ліцею Мирослава виділяється старанністю у навчанні, доброзичливістю, веселою вдачею. А ще вона має неабиякі сценічні здібності. Хоча у свої шістнадцять цій кароокій дівчині довелося стільки пережити.
Коханий вранці пішов на роботу, а ввечері прислав смс-повідомлення. “Я не хочу бути з тобою. Мені нудно й складно. Ти справжня сіра мишка, а мені потрібна яскрава зірка. Ти не зробиш мене щасливим. Ти на це не здатна”
“Як боляче дивитися на світ, коли ти знаєш, що абсолютно йому байдужа. Ніколи не спостерігала за світанком з такою відразою, жодного разу не чекала темряви з таким страхом.
І тут пригадав, як дід мене колись вчив: «Синку, якщо в житті будуть якісь великі проблеми чи трапиться щось дуже небезпечне, ти розслабся, як тільки зможеш, і читай «Отче наш». Це велика поміч при біді». Так і зробив. Якось розслабився і почав проказувати цю молитву, а дід мене її добре навчив. Чесно кажучи, не знаю, яка сила мене звідти виштовхнула, тому що отямився, лежачи за два метри від Миколи
Дмитро Вікторович, як завжди, усміхнений запрошує до столу. Його усі люблять і шанують за щиру вдачу, відвертість, доброту. Ну, а силою цього чоловіка просто захоплюються, і це незважаючи
— Донечко, — кажу, — на зарплату я собі куртку купила. На роботу нема в чому ходити… А вона мені у відповідь наче відрубала: «Поспішила ти з курткою!» І кинула трубку. Посварилися ми через цей дзвінок
Осінній день зігрівав містечко теплом, розкидаючи по деревах перші павутинки бабиного літа. Ольга Іванівна поверталася з роботи додому. Біля під’їзду будинку на лавочці вона побачила сусідку, тьотю Ганю.
Якось Вадим приїхав до Люби і запитав: «Чи згодна вийти за мене заміж?». «А я ж не сама, — відповіла, — дитину не покину». «Оля буде моєю донечкою…» Побралися. А невдовзі — бiда
Сині очі Вадима випромінюють доброту. Розмовляю зі своїм колишнім учнем про життя, про родину. Урівноважений та спокійний, він довго не одружувався, приглядався, кого вибрати в пару собі, щоб

You cannot copy content of this page