Історії з життя
Батьки випивали по-чорному, кожен день починався однаково. Крім черствого хліба і зів’ялої цибулини, закусити було нічим. Убогість хати лякала. Нині такої оселі не знайдеш по селах. – Мамо!
Сніжило. Щойно припинився дощ і натомість небо розщедрилося на легенькі візерункові білі метелики. Земля не замерзла і сніжинки, впавши на траву, швидко ставали крапельками води. Діамантами вони тремтіли
— Ви чули, Поліна втекла від чоловіка з їхнього розкішного дому. Залишила записку з проханням не шукати і все, в чому була, навіть без мобільного, в тому з
Однокласники. Коли Ніна прийшла на зустріч однокласників, на шкільному подвір’ї зібралося вже чимало людей. Багатьох вона впізнала ще здалеку, помахала їм рукою і поквапилася, бо всі вже збиралися
Ніщо не замінить дітям маминої любові. Вона створює навколо них своєрідну ауру невразливості. Через призму маминої любові ми сприймаємо навколишній світ і оточення. Чи буває її забагато? Чи
– Доню, чуєш, доню? – неохайна, з довгим розчіпченим волоссям жінка щосили стукала у вікно автобуса. Пасажири почали обурюватися: – Ти диви, жебрачка вже називає незнайому людину донькою,
«Ми любимо одне одного», — так розпочинають чи закінчують історію в любовних романах, які я читала ще підлітком. У них закохані завжди спочатку страждають, а потім живуть довго
– Соню, а що, Петрусь іще й досі не зрихтував машини? – з надією вкотре запитала Катерина. – Та ще якоїсь запчастини йому бракує, – відвела очі й
Зять пізнається у біді «Віточко, доню, ну подумай, хіба ж я, твоя мама, хочу тобі, своїй дитині, злого? Ти у нас розумниця, але щодо заміжжя, то саме я
Олеся Олеся давно знала, що мама Марія, то не її рідна мама. Коли Олеся мала йти у перший клас, мама з татом розповіли їй правду. Пояснили це так: