За три дні дід Микола закрив очі назавжди. Звістка про це облетіла миттєво все село. Люди йшли і йшли до хати, аби попрощатись із чоловіком, який усім чимось допомагав: чи то своїми руками, чи порадою слушною
Город діда Миколи межує з подвір’ям сільської церкви. Тож якщо через хвіртку йти – то метрів якихось зі 100 не так і важко подолати. Бо в його вже
Жалкував, що погодився продати добротний будинок, повірив донькам, що по черзі буде жити по півроку у кожної. От і живе – тільки не з ними, а тут, де таких, як він, кілька десятків. Як він зараз шкодував, що відмовився їхати до сина. Юрко телефонував щотижня, але ж він не знав про те, що батько живе в будинку престарілих. Медсестра Катя пропонувала Петровичу розповісти синові правду, і він, може, забере його до себе. Та Яків Петрович заперечував, боявся що і сину буде непотрібним
Осінь увірвалася холодним дощем. Вітер розкуйовджував гілля дерев, зривав листочки, які ніяк не хотіли відриватися, а він розсипав їх, наче розірвані буси, в різні боки. На дорогах блищали
Через тиждень Вітя забрав Лесю додому. Вони майже не розмовляли. Вітя рідко щось говорив, а Леся не видала жодного слова після того дня… А ще за кілька днів вона опинилася у рідному місті, у спеціально купленій для неї квартирі. Сама, засмучена й розбита
Вони “знайшлися” випадково. На якійсь офіційній зустрічі він просто запросив її на танець. Вона погодилась, навіть не чуючи музики. Він не питав нічого, і вона мовчала. А коли
– Ой, мамочко це мій майбутній чоловік. Ми у тебе житимемо, ми б і самі на кухню перебрались, але ми ж молоді сама розумієш? – і дивиться на мене чекаючи, що я сама запропоную жити на розкладачці в кухні. А дзуськи, донечко. Ось біг, ось поріг
– Ой, мамочко це мій майбутній чоловік. Ми у тебе житимемо, ми б і самі на кухню перебрались, але ми ж молоді сама розумієш? – і дивиться на
Випадково дізналась таємницю подруги, яка відійшла у засвіти. Як тепер жити навіть не уявляю
Випадково дізналась таємницю подруги, яка відійшла у засвіти. Як тепер жити навіть не уявляю «Рідна моя, безцінна, кохання всього мого життя, як я не розгледів тебе ще тоді,
Добре пообідавши тим, що наготувала мати, Ольга вклалася спати, та заснути не могла. Мати то дверима рипне, то мискою брязне, то гримне, упустивши щось із рук. Зірвавшись із постелі, молодиця, мов ураган, увірвалась до кухні. Мати стояла на колінах перед ночвами, приладнаними на два маленькі стільчики, і прала білизну. – Чом товчетесь по хаті, немов слон, заснути не даєте?! І чому впали перед ночвами на коліна, немов перед образами?!
Одягаючи вранці дитину, Ольга сердито зиркала на двері маминої кімнати. Звикла, що мама прокидається раніше від усіх. Чи то зима, чи то літо, о п’ятій ранку вона уже
– Я знаю, – спокійно сказав чоловік. – Ти думаєш, ми так просто зібрали речі й пішли. Але витримати Любу більше вже не було сили. У мене давно нема дружини, а в сина – мами. Є просто багатий спонсор, який дає гроші й вимагає за це конкретних результатів. Я нічого не хочу від Люби, мені вистачить звичайної однокімнатної квартири, але хочу спокою без цієї набридливої опіки й безпардонного тиску
Любу не бачила декілька років, тому її вигляд цього разу вразив. Скільки її знала, вона завжди була доглянутою, зі смаком одягненою, впевненою у собі. А тепер навпроти мене
Чорна ворона прилітала на їхнє підвіконня майже щодня – спокою у родині не було. Так, співіснування під одним дахом двох людей, яким просто немає куди діватися. Рік за роком минав, і вони ставали чужими одне для одного. За цей час вони і квартири пробували міняти – навіть свою отримали, та ворона не полишала їх
Вікторія ніколи не вірила у прикмети, але історія, яка трапилася з нею, примусила жінку змінити своє ставлення до таких дрібниць, на які ми рідко звертаємо увагу, але які,
Лада простягнула хрещениці коробочку. Та ахнула і почала розпаковувати, кидаючи шматки паперу на підлогу. Враз її міміка змінилася, як тільки побачила ляльок. Дістала одну і різко кинула в мою сторону. – Не потрібні мені такі! Такими давно ніхто не грається!
Лада давно не бачила хрещеницю. Нарешті її подруга зібралася до неї в гості з донькою. Пожити, на кілька днів. Радості Лади не було меж. Накупила вона подарунків. Софійці
Залишаючи стареньку матір у селі одну, сини і не сподівались що через рік на них чекатимуть такі зміни
Залишаючи стареньку матір у селі одну, сини і не сподівались що через рік на них чекатимуть такі зміни Марині майже 70 років, хоча виглядала вона набагато старшою. Рідні

You cannot copy content of this page