Обох жінок виписували в один день. Олена швиденько попрощалася з жінками й вийшла, а Тамара вдягалася довго, неквапливо, із задоволенням. Легківка її чоловіка вже стояла на подвір’ї. Новоспечені матусі, котрі ще залишалися, дружно обліпили вікна: що не кажіть, а розвага. І раптом вони, вражені, побачили, що Тамарин чоловік несе через двір не одне, а двійко немовлят
Все ж найталановитіший «сценарист» — життя! Часом воно підкидає такі історії, перед якими просто-таки тьмяніє фантазія письменника чи режисера. Та, про яку хочу розповісти, сталася років п’ятнадцять-сімнадцять тому
Ну, думаю, треба за ним простежити: де ж це він так затримується ввечері? Раз прослідкувала, вдруге, — справді, був на роботі! А ось утретє я його вистежила — на власні очі побачила зі Світланою
Історія, яку зараз розкажуть вам чернігівець Андрій та три його дружини – цілком реальна. Отже… «СВІТЛАНА — ДУЖЕ ХОРОША, НЕ ГІРША ЗА МЕНЕ…» Андрій і Наталя знайомі ще
Мабуть, зв’язок пташинного і людського сімейств був дуже міцним, бо по тому, як не стало Мокрини й Тимоша – відійшли старенькі в засвіти одного теплого вересня, з десятиденною різницею – лелеки не повернулися до їхнього обійстя. Лише один раз, якраз на Благовіщення
До подвір’я Орищенків у селі завжди охоче навідувалися і старі, і малі: перші – пораду отримати від ровесників по дівуванню-парубкуванню, останні – поласувати яблуками й дивом на все
— Друзі, між іншим, запитували: «А ото ми тебе вчора бачили, ти йшов за ручку з дівчиною… Нам здалося чи справді це була… Олена Анатоліївна?» — пригадує Володя. — Я абсолютно спокійно відповідав: «Так, це — ваша викладачка»
Не секрет, що у школі учні нерідко закохуються в молоду привабливу вчительку. Та й студенти бувають надто небайдужими до неординарної викладачки. Причому в першу чергу юнаків цікавлять не
Чим раніше це зрозумієте, тим краще! Зручна людина! Ось і я була такою людиною для своїх родичів і бабусі. Особливо для бабусі
Знаєте хто така зручна людина? Це людина яка без зайвих запитань міняє заради вас свої плани, робить що попросите і вважає, що це норма. Ось і я була
Тут новина: пішов Андрій із дому на двох дітей. Непросто чоловік зважився на це. Одного вечора вдома раптом порушив гнітюче мовчання: «Не вийде у нас так далі, пробач мені, маю на прикметі жінку, двоє дітей у неї, своїх хочу. Але не приймає вона мене одруженого, умову поставила таку. Відпусти мене, Богом прошу»
Світи, сонечко, в чуже віконечко… Розклад маршруток на Вінницю змінили, і я зі своєю чималенькою поклажею на приміській автостанції залишилася ні в сих ні в тих — до
Попросила маму, щоб переїхала до нас — і вийшла на роботу. Чоловік був проти. Не міг сказати мені відверто, що не хоче жити з моєю мамою, але я це відчувала, бо вона справді складна людина. Мама почала порядкувати в нашій хаті. А я заплющувала на це очі
Вкотре переконуюся, що наше життя складається не тільки з чорного й білого, з добра й зла, з чеснот і гріхів. У ньому є безліч «напівтонів» і відтінків. І
Жанна мала квартиру, гроші, добру роботу, все, окрім щастя. Батьки благали її одуматися, випрошували онуків та просили вибачення, мовляв, не думали, що тоді у них з Антоном все було так серйозно. Вважали, що то дитяча закоханість. Під час таких розмов Жанна лише мовчала, бо минуле вже не повернеш
Жанна живе в маленькому, забутому богом селі. Щодня обходить велику господарку. Порається на городі. І давно не ходила в кіно чи до театру. Але, попри все, впевнена, що
Наталя все доповіла матері. Та сказала, що грішми, які вона заробляє і переказує додому, відтепер буде розпоряджатися Михайло. Почувши запах грошей, зять узявся керувати будовою. У родині він став головним. Відразу купив новеньку іномарку — і сусіди днями витріщалися на неї. А Семен жив у старенькій літній кухні, куди його переселив із хати «дорогий» зять
Ідучи вузенькою вулицею рідного села, Семен Петрович перемотував у спогадах усе своє життя: згадував дружину, яку так кохав, онуків, яких пригортав до себе… І на його сумних очах
Леся вирушила додому, проте розминулася з гіркою звісткою. Мама відійшла у засвіти, коли донька була в дорозі до неї
Якби мене в дитинстві запитали, яка дорога найдовша, я відповіла б, що від нашого дому до школи. Тоді ще не знала, що бувають довші дороги, бо на географічній

You cannot copy content of this page