Історії з життя
Ще до заміжжя я читала різні історії та анекдоти про свекрух та сміялась з цього. Я спостерігала за чудовими стосунками мами та її свекрухи (моєї бабусі) та навіть
Нашому шлюбу понад 15 років, виховуємо синочка. Як, мабуть, і у всіх, у нашому житті були різні періоди і добрі, і щасливі, і відносно погані – безгрошів’я, часті
Перед Мілою розкинуло свої безкраї простори золотисте пшеничне поле. Здавалося, йому немає ні кінця, ні краю. Тягнеться ген-ген в далечінь і зливається на горизонті з небесною блакиттю. І
— Краще б мене свати при знайомстві одразу з хати вигнали. Ми чотири години там знаходилися. І мене чотири години не бачили. Тарілку, кружку та ложку десь з
— Хрещена, то як друга мама, – заявляє мені кума. – Різниці між похресником і власною дитиною не мусить бути. Тож давай, шановна гроші. Похреснику взуття потрібне новеньке.
Чесно кажучи, я закохався у Зоряну тоді, коли вона з моїм товаришем Василем вже готувалися до весілля. Коли мимоволі зустрічався із нею поглядом, то, здається, зазирав у Зорянину
Владові уже давно за тридцять, а з особистим життям не склалося. На роботі — все добре, віднедавна йому довірили очолити важливий відділ у престижному банку, має у підпорядкуванні
Він називав її Ластівкою. Інші чоловіки в селі кличуть своїх жінок на ім’я, хоч до заміжжя теж звали коханих пестливими йменнячками: сонечко, кицюня, золотце… Потім уже сердито –
На вулиці пізня пора. Навколо запанувала тиша. Лиш маленька постать, сидячи на підвіконні, вдивляється у темінь ночі, а в чорних оченятах миготять іскорки надії. Артемко знав, що наближається
«Як ми любились та й розійшлися. Тепер навіки зійшлися знов», — слова цієї пісні довелося приміряти на себе Уляні та Василеві. Любилися-кохалися вони колись, долі свої поєднати мріяли,