Знаєте хто така зручна людина? Це людина яка без зайвих запитань міняє заради вас свої плани, робить що попросите і вважає, що це норма. Ось і я була такою людиною для своїх родичів і бабусі. Особливо для бабусі.
Путівку в санаторій потрібно купити? Будь ласка. Приїхати в домі і на городі допомогти? Добре. Нічого, що 120 км пиляти, а ввечері назад по бездоріжжю. У вас продукти дорогі, а у нас в місті дешевші і вибір більший? Я привезу що скажеш. Для мене було нормально допомагати бабусі. Так мене виховували, що бабуся, яка б не була, моя рідна людина і я повинна дбати про неї.
Тільки чомусь ця турбота і добре ставлення були односторонніми. Все частіше мене відправляли додому в ніч, з фразою: «що час втрачати, а так доїдеш спати ляжеш, прокинешся вже вдома їхати нікуди не треба». Все частіше заводилися розмови про мою зарплату. «Скільки? Навіщо тобі одній стільки?». Між рядків звучало: «Потрібно ділитися!». Потім я відкладала на квартиру. Це стало ще одним маркером: «Грошей багато! Хай є кредит, але якось же платить!». Я перестала говорити про свої успіхи на роботі, тому що це було «червоною ганчіркою» і супроводжувалося фразою: «Зарплату підвищили?».
Потім я народила дитину. Для мене це було радісною подією. Для родичів розчаруванням. Зі мною вони почали спілкуватися дуже рідко. Про допомогу взагалі не йшлося. Декретні виплати це не зарплата, тому коли дитині виповнився рік я перший раз почула: «Коли на роботу підеш? Заробляти хто буде! ». Але дитина змінила моє ставлення кардинально: «Коли потрібно буде тоді і піду!». Я у вас ні копійки не брала і сама впораюся далі. Я більше не буду зручною людиною.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
