Історії з життя
Сонце того дня пекло немилосердно, хоч уже й серпень котився до кінця. Ми з моєю давньою подругою повільно йшли алеєю нашого старого міського парку. Навколо галасували дітлахи, шелестіло
У глибокій скорботі заходили люди у невеличку хатину на краю села, аби попрощатися з моєю мамою. Ще за вечерею ми разом сиділи за столом, вона жартувала, розпитувала про
Ну от скажіть мені, люди добрі, хіба я багато просила? Кожна мати мене зрозуміє. Коли ти сама, без чоловіка, витягуєш сина, віддаєш йому всю душу, кожну копієчку, ночами
Її звали Оксана і вона ніколи не була в горах, хоч і жила на Прикарпатті. Чому її тут на буряках називали гуцулкою – не розуміла. Але далі її
— Розумієш, Галю, я спочатку теж думала, що моя донька Світлана просто капризує, — сказала я своїй давній подрузі, наливаючи нам у чашки теплий липовий чай. — Коли
— Ой, сину, сину… Як же добре, що ти тоді не встиг зробити ту найбільшу помилку у своєму житті, — сказала я, підливаючи Андрію гарячого чаю у велику
Я й досі пам’ятаю, що її звали тітка Неля. Вона зазвичай гримала на всіх через немиту підлогу і змушувала дівчат ховати особисті речі в тумбочки, чомусь довго стояла
Купую собі цей невеликий оберемок першоцвітів сама. Просто на зупинці, біля критого ринку, де торгують з розкладних столів. Вони вогкі, загорнуті в газету, щоб не обвітрювалися на лютневому
Пензлі стояли в літровій скляній банці. Я витерла пальці об край старого махрового рушника, який давно перетворився на ганчірку для виправлення помилок. Пахло розчинником і вивітрілою кавою. З
Я прокинулася від власного крику, важко ковтаючи повітря. Серце калатало десь у горлі, а сорочка на спині стала зовсім мокрою. Знову той самий сон. Світлий, майже прозорий силует