Головна

Історії з життя

— Бабусю, я його кохаю! — гаряче відповідали Оля, витираючи рушником вимиті тарілки. — Він особливий, він не такий, як інші. Я вже хочу дітей, хочу справжню сім’ю, скільки можна чекати?
Історії з життя 0
Майже після кожного побачення Оля поверталася додому з сяючими очима і одразу бігла до своєї кімнати. Вона відкривала шафу, перебирала весільні журнали і замріяно дивилася у вікно. Дівчина
— Мамо, ми будемо в тебе жити, — почала я і давай ревіти та все розказувати. — Коля покинув, дитина друга буде, а де жити… Мені нікуди більше йти. Ти не думай, я допомагатиму, але зараз сама з двома просто не впораюся.
Історії з життя 0
Усю дорогу в автобусі мене трусило. Я стискала ручку малого Олесика, який спав у мене на колінах, і дивилася у вікно на знайомі дерева уздовж шляху. У голові
— Мамо, ти поки речі не розкладай.
Історії з життя 0
— Мамо, ти поки речі не розкладай. Я вже встигла витягнути з валізи домашній одяг і капці, коли Андрій сказав це вдруге. Спочатку я навіть не зрозуміла, що
– Марто! Це справді ти? – вигукнула Світлана, залишаючи своїх співрозмовників і рвучко прямуючи назустріч. – Скільки років ми вже не бачилися?
Історії з життя 0
Актова зала школи зустріла Марту сумішшю шумних вигуків, гучної музики та задушливого тепла. Людей зібралося багато — випускники різних років змішалися у суцільний гомін. Хтось голосно сміявся біля
– З нею краще не гратися, – казала тоді найперша красуня нашого класу, Рита. Вона завжди ходила в чистому, прасованому одязі, з яскравими бантиками, а її мати працювала в сільраді й дивилася на всіх зверхньо. – Мені мама казала, що в них удома постійно безлад і вони якісь дивні.
Історії з життя 0
Шосе перед в’їздом у село завжди здавалося мені надто довгим і сірим, особливо восени, коли вздовж узбіччя висіла густа туманна пелена. Я дивилася крізь запітніле скло на знайомі
— Та яка там сім’я… — махнув він рукою. — Була колись, у молодості. Але то таке… Не склалося, не зрозуміли ми одне одного. А потім якось не до того було. Все в дорозі, все на колесах.
Історії з життя 0
— Доброго дня, проходьте, сідайте, — я показала на зручне крісло навпроти мого столу, не піднімаючи очей від чергової папки. Робота в відділі кадрів великої будівельної компанії навчила
— Галю, треба жити далі. Ну що ти сидиш біля вікна годинами? Молодість же минає. Ось Микола питав за тебе. Чоловік роботящий, хата своя, батьки заможні. Піди з ним на танці у клуб, розвійся.
Історії з життя 0
Галина Іванівна стояла біля вікна в передпокої та обережно перегортала сторінки старого пухкого тому – в самому кінці бракувало добрих трьох аркушів. — Мамо, ну навіщо ви знову
Я прийшла до чоловіка перепрошувати. Ми не бачилися цілих десять років, і колись я щиро мріяла, що більше ніколи в житті не побачу цього невдаху. Але тепер все змінилося.
Історії з життя 0
Я стояла біля хвіртки і не наважувалася натиснути на клямку. За цим парканом минуло купа років мого спокійного, передбачуваного життя. Я прийшла до чоловіка перепрошувати. Ми не бачилися
– Отож-бо й воно, – гірко мовила я. – А тепер що? Власна хата, гарна, велика, високий паркан, у дворі плитка викладена, а я стою під воротами як жебрачка і чекаю, чи зволить господар мені двері відчинити. Та хіба ж це життя?
Історії з життя 0
Я стояла на ганку будинку подруги Олі, кутаючись у куртку, хоч над дворі була відносно тепла осінь. Натягнула капюшон на самі очі, бо знала, що сусідські вікна виходять
– Мамо, де гроші з шафи? – випалила я прямо з порогу, ледве стримуючи голос від трепету. – Там бракує великої суми. Ти щось брала?
Історії з життя 0
Коли я приїжджала з Італії, в хаті одразу починався якийсь безкінечний рух. Сусіди, далекі родичі, знайомі — всі вважали за потрібне завітати, розпитати про життя, подивитися, що я

You cannot copy content of this page