fbpx
Історії з життя
Чесно зізнаюся, у мене батьківських почуттів до сина моє співмешканки немає. Я готовий був змиритися з його існуванням, але не підписувався на те, щоб він жив з нами, та ще й я його забезпечував. Якось воно само собою вийшло, і ось як тепер відмотати все назад і не втратити кохану жінку, не знаю

Два роки тому познайомився з дівчиною, закохався в неї без пам’яті. Вона була розлученою, виховувала чотирирічного сина від першого шлюбу.

Через кілька місяців ми з’їхалися, хлопчик залишився жити у бабусі. Ми відвідували його у вихідні, їздили за місто до мене на дачу, рибалили, але жив він все-таки з бабусею. А в цьому році Микита пішов у перший клас, і Люда його забрала до нас. Перед цим збирала його в школу, і мені це вилилося в кругленьку суму.

До того ж потрібно було купити диван, обладнати робочу зону, де хлопчик буде робити уроки, повісити стелажі, полички, і навіть штори поміняти на більш світлі. Потім почалися побори на школу, які оплачувати повинен був теж, чомусь я – здайте на те, здайте на се. Ну не будеш же потім в неї просити ці гроші назад! Та й неправильно це. Доводиться утримувати дитину дружини.

Чесно зізнаюся, у мене батьківських почуттів до хлопчика немає. Я готовий був змиритися з його існуванням, але не підписувався на те, щоб він жив з нами, та ще й я його забезпечував. Якось воно само собою вийшло, і ось як тепер відмотати все назад і не втратити кохану жінку, не знаю. А якщо раптом з’явиться наш спільна дитина, як бути тоді? Я не зможу любити дітей однаково, це точно, тому хлопчику краще буде все-таки у бабусі.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook