Мої батьки подали на розлучення, коли мені було шість років. Мама навіть до зали засідань мене з собою взяла, адже не було на кого залишити. Саме там я почула від батька фразу яку запам’ятала на все життя. Мені досі досі вона звучить у вухах. я доросла людина і ніяк не можу усвідомити що існують такі чоловіки.
Жилось нам не просто. Батько не платив аліменти, він взагалі ніяк не брав участь у нашому житті. Мама працювала на кількох роботах, щоб витягнути. А потім вийшла заміж.
Дядько Коля замінив мені батька. Він любив мене як свою дитину, адже сам не міг мати дітей. Він водив мене до кінотеатрів, зоопарків, пригощав морозивом і купував стильні сукні. Він мені подарував такий спектр емоцій, що я досі наповнена ними. Від рідного батька залишилися в пам’яті лише закиди та звинувачення.
Через кілька років мама занедужала. Вона була прикута до ліжка, а вітчим щодня радував її улюбленими ромашками. Дядько Коля плакав біля її ліжка. Я тоді вперше побачила чоловічі сльози.
Коли мені виповнилося 18 років, сталось диво. Моя мама якогось дня змогла підвестись. Спочатку на кілька секунд, але з кожним днем усе довше і довше могла стояти. Все те сталось тільки завдяки наполегливості вітчима. Він зневірився у спеціалістах і сам вирішив поставити маму на ноги. Вигадав якусь спеціальну для неї методику. І таки подіяло!
Буквально відразу ж після цього я зустріла хлопця, вийшла заміж і стала щасливою мамою близнючок.
І ось під час чергової прогулянки у парку я перетнулася з татом. Він, звичайно, змінився, але я його впізнала. Замість того, аби хоч радісне обличчя зробити він почав:
– Чому ти мені не дзвониш? Може, мені потрібна твоя допомога? Весілля без мене зіграли… Хоч би сказала, що я став дідом! Це все мамине виховання.
– А ти хто? – я навіть говорити з ним бажання не мала. А в такому тоні і поготів, – Ти сам визначив свою долю, тож не висувай мені претензії. У мене є тато, а у дівчаток дідусь і це не ти, – відповіла я.
Я сама не очікувала, що зможу так говорити, адже я за вдачею дуже м’яка. Та й він такого явно не очікував. Я була вже не тією маленькою Іринкою, від якої він відмовився 15 років тому. Коли він зрозумів, що наскочити зненацька не вдасться, просто попросив грошей.
Я йому відмовила. І ні, мені не соромно. Нехай заробляє чи йде до тієї жінки, на яку він нас проміняв.
— Так мені ж на хліб? – мовив він, – Я вже у віці, з роботи звільнили, а нову знайти не можу. Ішов до тебе по допомогу. Невже ж тата не шкода? хоч краплю співчуття знайдеш?
— “Ви мені не потрібні. Волів би ніколи в житті тебе і її не бачити”. Пам’ятаєш хто це і коли сказав? Я добре запам’ятала, татку. Іди собі з Богом.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
