Десять років тому мені у спадк від далекого родича відійшла квартира в столиці. Тоді сестра попросилась туди жити, бо ми з чоловіком своє житло мали, а ту квартиру в оренду все одно планували здати. Я була тільки за, але попередила чесно, що той дім для доньки моєї, якій на той момент тринадцять лиш було. Сестра сказала що все зрозуміла, на тому й розійшлись. Я всього очікувала, але не того, що вчора побачила.
Доньці моїй нині двадцять три роки. Вона ще навчається, але з Артемом у них стосунки серйозні – він зробив пропозицію і вона таки дала згоду. Весілля не плануємо, розпишуться, на тиждень у Карпати, та й знову на навчання. Не ті нині часи. Може згодом зіграємо гуляння, коли всі живі повернуться і нарешті над головою буде небо Миру.
Я сестру свою попередила про те, що квартиру звільнити потрібно. Учесь цей час вона там із сім’єю була за гоподиню. Зробили ремонт косметичний але я тоді кілька місяців орендну плату не приймала. Та й яка то плата, так три тисячі за двокімнатну квартиру у столиці. Хіба то є гроші.
Леся, сестра моя, була дуже незадоволена такій новині. Сказала, що тут уже й діти до школи пішли і чоловік роботу поруч має. Мовляв. молоді ще й не відомо чи вживуться а я в неї дім забираю і в племінників своїх.
Для мене її слова як докір прозвучали. У нас із сестрою завжди хороші стосунки були, тому я не розуміла що вона говорить. Все до того йшло вже рік як і я неодноразово її попереджала, що буде так.
З’їжджали вони зо три місяці. Спочатку не могли квартиру знайти, потім гроші на її оренду, а згодом уже й із перевезенням речей негаразди були. Ледь ми того переїзду таки діждали. Леся мені ключі на роботу занесла, але якось дивно: просто на стіл кинула і все. Навіть, слова не сказала і в двері вийшла.
Ой! Коли ми туди зайшли, то мало не плакали. Все до чого дотяглись руки було поруйновано. Пробачте, але навіть у вбиральні було розколото все і вода просто на підлогу текла. Ніхто, навіть не перекрив воду. Сусідів ми затопили тоді.
Жодна люстра не вціліла. Антресолі і ті лежали на підлозі.
Набираю сестру, так вона не відповідає. Навіть повідомлення не доставлено.
Скажіть, нащо так робити. Знаєте, ми їй тепер вдячні, бо практично нам лиш узяти і вивезти все довелось і ремонт робити, але такий осад неприємний.
Я ж ніби по-людськи вчинила. По-сестринськи.
Ну хіба ж ні?
Чи мусила сестрі дарувати квартиру, бо їй там зручно із сім’єю?
Галина Т.
