Я живу з думкою, що кожну хвилину життя може змінитися на краще. Мені так простіше жити. Я весь час чекаю хороших новин. Притягую їх. А якщо трапляється погане, я думаю: так, це погане — сходинка до хорошого. Саме на контрасті з цим «погано», я буду особливо цінувати своє «добре», яке настане. Джерело
Яке вже зовсім близько.
Дуже хочу заразити цією думкою навколишніх.
Ось зараз забігла в магазин.
У черзі переді мною жінка з донькою. Дівчинці років п’ять.
— Мам, можна я сама викладу продукти на стрічку? — питає вона.
Читайте також: “Цивільний шлюб”. Дами, ну ви що! Ви просто співмешканки. Цинічно і правдиво
Дуже хоче допомогти.
Мама нервує, може, спізнюються кудись, може, просто не виспалася.
— Давай, тільки швидше … — каже вона доньці неуважно.
Дівчинка з усією пристрастю починає метати продукти з візка на стрічку. Поспішає. Мама довірила таку справу! Треба виправдати очікування !!!
І раптом…
Пакет з пшоном падає на підлогу, і лопається. Пшоно майже не висипалося, але пакет порваний. Дівчинка в жaху завмeрла. Що вона накоїла!
— Ну ось, — мама зітхає. — Так і знала! Ось довір! Ну, руки-крюки! За що не візьмешся … Треба тепер взяти новий пакет пшона!
Дівчинка беззвучно плаче. Вона більше не хоче нічого перекладати. Вона недотепа. Руки-крюки. Так сказала мама.
— Давайте сюди цей, там же майже не висипалося, я вам в целофан покладу, і заберете, ви ж порвали! — каже касир.
— Ми не порвали, ми впустили. Він сам порвався. Мені потрібен цілий пакет пшона! — роздратовано каже мама.
Вона сама переклала продукти, що залишилися на стрічку. І, попри невдоволення всієї черги, пішла за новим пакетом пшона.
— Дайте пакет, — прошу я касира, беру целофановий пакет і прошу дівчинку, застиглу як мумія біля каси. — Допоможи зібрати пшоно, будь ласка.
Вона сідає навпочіпки, і ми з нею разом збираємо пшоно в целофановий пакет, поки повернулася мама дівчинки, яка розраховується за покупки.
— А що тепер з цим пшоном? Яке ваша дочка розсипала?
Мама приготувалася до скандалу.
— У вас тут завжди закладена у вартість така ситуація. Що ви мені розповідаєте! Я можу геть весь алкоголь перебити, і то не зобов’язана за нього платити. А тут пшоно!
— А хто за нього повинен платити? Я? — заводиться касир.
Так, зупиніться! Ну навіщо нагнітати на порожньому місці? Ну ось навіщо тиражувати взаємне роздрaтування?
— Я куплю це пшоно, — кажу я. — За умови, що ваша дочка допоможе мені перекласти продукти на стрічку. Вона так здорово це робить. А у мене рука болить.
Мама дівчинки врiзається в мій переконливий погляд.
І, ніби отямившись, говорить:
— Так, Лідочка, допоможи тітці … У неї рука бoлить.
Я, щоб дівчинка не бачила, показую «Клас!» Своєю абсолютно здоровою рукою. Лідочка ніби відмuрає. Починає акуратно перекладати мої продукти на стрічку. Старається. Поглядає на маму.
— Яка у вас помічниця росте! — кажу я мамі Ліди голосно, щоб дівчинка чула.
— Так. І не кажіть!!! Вона і підлоги у мене вміє мити. І прання запускати!
— Нічого собі! Справжня наречена! — підіграє нам дядечко, який стоїть за нами.
— І пельмені я тобі допомагала робити, — нагадує збентежена Ліда.
— Оооо, пельмеееені, це просто чудо, а не дитина! Ось виросте — відбою від женихів не буде. Я б сам прямо сьогодні одружився на вашій Ліді, так одружений вже двадцять чотири роки. А от якби не дружина …
Всі в черзі сміються. Тим часом мої продукти вже на стрічці.
Я швидко запаковую їх в пакети.
Ми одночасно з Лідою і її мамою виходимо з магазину.
— Ліда, а ти коли-небудь була в Венеції? — питаю я.
— Де?
— У Венеції.
— Ні. Я в Криму була.
— Знаєш, я теж поки не була. Але читала, що там є площа, на якій багато-багато голубів. І вони майже ручні. Сідають людям на плечі. І на голову. І люди з ними фотографуються. Уявляєш?
— Здорово!
— Хочеш прямо зараз опинитися в Венеції?
— Тут? Зараз? — дивується Ліда.
— Так! — я дістаю целофановий пакет з пшоном. — Тут і зараз.
Ми відходимо від магазину на п’ятачок простору, де нікому ніхто не заважає, і я кажу:
— Ліда, ти дуже акуратно впустила пшоно. Воно навіть не розсипалося. Впусти так, щоб бамс !!! Щоб все розсипалося.
Ліда озирається на маму. Та вже все зрозуміла, посміхається і киває.
Ліда бере у мене пакет з пшоном.
— Прямо на землю ???
— Прямо на землю !!!
Ліда радісно плюхає пшоно на підлогу, воно розсипається жовтим мандариновим салютом і негайно …
Почорніло небо !!! Як пишуть в казках !!!
З дахів, з проводів, звідки не візьмись величезна зграя голодних голубів стрімко прямує до ніг Ліди, яка верeщала від захвату.
— Мама мама! Дивись як їх багато !!! Мама мама! Вони їдять наше пшоно !!!
Мамамама, ми у Венеції !!!
Ми з її мамою сміємося.
— Здорово. Спасибі вам. Прямо протвeрезuли. А то у мене сьогодні поганий день … — каже мама Ліди.
— Поганий день кожну хвилину може стати хорошим.
— Так, я вже зрозуміла, — сміється мама. — Він уже став …
Вона притискає до себе щасливу Ліду.
— Я свою доньку Ліду, нікому не дам в образу, — говорить вона.
А дівчинка ляскає в долоні …
Ну все, тут я більше не потрібна.
Фея розсипаного пшона, голoдних голубів і щасливих дівчаток полетіла далі. Пам’ятайте, будь ласка: кожну хвилину все може змінитися на краще. Або зачекайте. Або … самі змініть …
© Ольга Савельєва
