Вона була такою слухняною донькою свого любого тата. Красуня, розумниця, його єдина дитина, його надія на щасливу старість. Він мріяв бачити її щасливою дружиною його майбутнього зятя, мудрою мамою його чудових онуків.
Поважний римлянин, урядовець самого цезаря Олександра, його проконсул, сам виростив єдину донечку, бо її матері не стало, коли дівчатко було зовсім маленьке.
Шукаючи розради від втрати у розмовах з містянами, він натрапив на дивних людей, ніби не від світу цього, що проповідували любов і милосердя, особливо до бідних і нещасних, яких не бракувало в імперії.
Чоловік став їхнім прихильником і послідовником, згодом таємно прийняв їхню віру, і в такому ж дусі виховав свою єдину дитину.
Ставши дорослою, дівчина постійно ходила до їхнього храму, а, маючи чудовий голос, стала дияконесею. Крім того, вона опікувалася вихованням дітей і допомагала бідним римлянам.
Тато дуже радів, що донька займається справами милосердя, адже він щиро прагнув, щоб вона та його майбутні внуки, якщо він їх діждеться, жили в кращому суспільстві, де любов і доброта до ближніх на першому місці.
Не судилося здійснитися батьковим мріям: такі були часи. У ІІІ столітті в Римській імперії переслідували християн. Ім’я тата, консула цезаря, історія не зберегла, а його дочка – то свята Тетяна, до якої моляться не тільки іменинниці, адже вона є покровителькою учнів і студентів.
“О свята Тетяно, наречена самого Христа, ласкава голубко, до соборів Небесних приєднана, тебе молитовно просимо: вислухай наші сердечні благання, надихни нам любов до божественних істин, виблагай нам у Бога ангельську охорону, вилікуй наші pани, захисти юність, подаруй старість безболісну і безбідну, рoзпали пoлум’я молитви, щоб ми возсилали хвалу Господу нині, і повсякчас, і навіки-віків.
Амінь.”