Мамо! Матусю! Рідна!
Скільки в цім слові світла!
Скільки у нім тривоги
І молитов до Бога.
Маючи доньку й сина,
Падаєш на коліна,
Коли негоди дужі
Сиплються градом в душі.
Мамо! Матусю! Мила!
Ти піднімаєш крила
Сонячному світанку,
Дивишся в очі ранку.
Твої долоні, мамо,
Зводили віри храми:
Нині по всьому світу
Ходять спасенні діти…
Мамо, твої печалі
Ломлять серця зі сталі,
Твоя міцна надія
Снігом ляга на вії.
Мамо, твоє волосся –
Біле, чорняве…в росах…
В Ризі, у Рівно, Багдаді –
Мами завжди нам раді.
Завжди кожної днини
Десь озветься дитина:
“Моя – найкраща мама!
З усіх – найсама-сама! ”
Мами, у ваших стражданнях –
Чисті іскри кохання.
Мами, у ваших долонях
Дрімають долі сонні.
Падайте, криги стіни –
Мама стоїть на колінах.
Скільки у ній тривоги
І молитов до Бога!
