Кілька років тому моя донька подарувала мені онука. Я була дуже рада. Щоправда їй тоді було лише 18 років. Як на мене, то це надто рано, але видно така доля у жінок в нашому роду.
Як взагалі таке могло статися? Мабуть, це моя вина. Щось недогледіла. Не розмовляла з нею, не наставляла, або ж робила це, але не достатньо? Але ж діти завжди приносять щастя незалежно від того, в якому віці вони у нас з’явилися.
Принаймні я саме так і вважаю.
Дочку підтримала. Не стала доливати масла у вогонь і говорити щось, досить того, що сусіди скоса дивилися на неї і перешіптувалися. Та й кавалер розчинився у тумані щойно побачив дві смужки. Куди ще я зі своїми запізнілими моралізуваннями?
Ніхто не міг зрозуміти, чому я так спокійно на все реагую і всім говорю, як я рада майбутньому онукові. А я просто була на її місці і мені довелося виховувати доньку одній, адже щойно я дізналась що при надії, від мене всі відвернулися.
Як складно одній ростити дитину, як потрібна підтримка і розуміння мені було добре відомо. Тому я не хотіла, щоб моя дочка пройшла той самий шлях, що й я свого часу.
Після появи малюка ми жили утрьох. У мене з’явився онук. Тепер я була молодою бабусею чудового хлопчика.
Але вже через пару років дочка почала мені дорікати. Не скажу, що чекала від неї подяки, але невдоволення точно не те що очікувала почути.
Виявилося, що я була на всій вині. І те не так, і ось це не так, а головне – така доля дочки цілком моя провинна, адже я не надто сумлінно ставилась до її виховання.
Наступною причиною наших розбіжностей став хлопець, який був татом мого прекрасного онука. За кілька років він прийшов до неї з квітами і заявив, що хоче жити з нами, оскільки усвідомив свою помилку і готовий піклуватися про свою родину.
Я виставила його за двері, адже він ледь на ногах тримався і називав мою Риту Олесею. Дочка була незадоволена і заявила, що через мене її родину зруйновано.
Вона сказала, що тільки тепер зрозуміла, чому мені не вдалося втримати свого чоловіка. Тому я і її сім’ю намагаюся зруйнувати.
Кожне її слово було важезним каменем в моїй душі.
Ніколи б не подумала, що дочка, яку я ростила і підтримувала у всьому, буде такою незадоволеною.
Я розумію, що від добра добра не шукають і дбала я про неї не для того, щоб вислуховувати слова подяки.
Життя навчило мене багато чого. Але цей досвід виявився найсумнішим. Багато безсонних ночей провела, обмірковуючи подію.
В результаті зняла для доньки та онука у сусідньому будинку окрему квартиру. Сказала, що допоможу з вихованням малюка, з орендою квартири, але хочу жити окремо. Може, хоч так вона зрозуміє, як багато я для неї зробила.
Дочці не сподобалася моя пропозиція. Вона не хотіла від мене переїжджати. Я була скрізь винна і не така, але від мене вона переїздити наміру не мала чомусь. Зрештою вона таки перебралася. Я дотрималася своєї обіцянки і в усьому їй допомагала.
Невдовзі донька зустріла чоловіка. Він зробив їй пропозицію. Живуть нині разом виховують уже двох діток
У їхні стосунки та життя я не втручаюся.
Сподіваюся, що колись моя дочка все усвідомить і зможе сказати мені щире «дякую».
28,11,2022
Головна картинка ілюстративна.