Моїй доньці нещодавно виповнився рік. Чоловік мій нині захищає нашу країну, розмовляємо рідко, але слава Богу, хоч інколи маю змогу чути коханого. Живемо з донечкою удвох і чекаємо на нашого татуска.
Проте нещодавно у мене виникла неочікувана прoблема, причому на рівному можна сказати місці. Вся справа у батьках мого чоловіка Олега.
Відколи чоловіка мобілізували, свекруха у нас ледь не щоденно. Я й не проти була спочатку, адже вона жінка добра і стосунки у нас з нею завше були прекрасні. Я її щиро мамою кличу, адже ставиться вона до мене мов до дитини рідної. Вірніше ставилась.
Нині ж вона спокою мені не дає. Приїздить автобусом із села о сьомій ранку і одразу до нас. Я їй скрізь і всюди не така.
— Доки мій син там, ти тут спиш? – запитує о восьмій ранку.
Або ж інший варіант:
— Доки Олег себе не шкодує ти тут навіть шкарпетку дитині зашити не можеш?
А нещодавно і зовсім сказала, що дитина у мене доросла вже і вона може з нею сидіти, а я повинна йти гроші заробляти а не в квартирі висиджуватись. А краще – вона малу в село до себе забере, а я на вихідні приїздитиму і відвідуватиму.
Не впізнаю я свою “маму”. Що з нею? Чому така раптова нелюбов до мене? Думала ми одна одну підтримуватимемо і щиро цього хотіла, а вона от так поводиться.
Не хочу псувати стосунки з мамою Олега, не той час, не той стан, та й поважаю я її і люблю, але і в мене нерви не залізні. Як же ж бути?
28,11,2022
Головна картинка ілюстративна з вільних джерел. Колаж.