fbpx
Історії з життя
Доню, – говорила мама, – Ти маєш розуміти, що юність дуже швидко минає і треба брати від життя все, що воно дає. Люди не розуміють цього і вважають, що тепер жінка має так само працювати, як чоловік. Але ти не маєш. Ти маєш бути просто красивою

Альбіна була красунею. Мама знала це наперед, тому ще додала їй виразності таким іменем. Які у неї були чудесні сині очі, довге біляве волосся і стрункість. Мама завжди їй наголошувала, що її зовнішність – її найбільший скарб і вона має дорого його продати. До років шістнадцяти вона вже мала титули міні-міс, багато танцювальних перемог і працювала моделлю.

– Доню, – говорила мама, – Ти маєш розуміти, що юність дуже швидко минає і треба брати від життя все, що воно дає. Люди не розуміють цього і вважають, що тепер жінка має так само працювати, як чоловік. Але ти не маєш. Ти маєш бути просто красивою! І все буде до твоїх ніг!

Альбіна вставала рано, ретельно вибирала одяг, зачіску, макіяж. Для неї кожен день був виходом на сцену, коли всі мали нею захоплюватися. І нею захоплювалися. Ровесники, юнки, чоловіки, старі – всі звертали за нею шиї. А вона вбирала в себе їхній захват, жагу і впивалася своєю владою.

Коли їй минуло вісімнадцять, мама почала наполягати вибрати якусь вигідну кандидатуру для подальшого життя, бо конкурентки в модельному бізнесі підпирали, а вихлопу не було ніякого. Десь треба поступати вчитися. А донечка вміє тільки бути красивою. І не треба це сприймати як якусь буденність, бо для цього вона не знає, що таке надмір солодощів, як хрумтить скоринка білого хлібу, як тане в роті «пташине молоко». Вона багато тренується в поті чола і до болю в м’язах. Вона неймовірно дисциплінована і цілеспрямована. Будь-яка інша дівчинка вже давно б зламалася і віддалася дитячим поривам до солодощів, ігор, байдикування, тільки не її донька.

– Я не знаю, куди вступати. Мені все одно. Вибирай ти, – відповіла мамі. Бо звикла в усьому на неї покладатися.

– Давай юридичний, бо там набагато більший вибір нормальних хлопців чи їхніх батьків.

– Добре.

Вже декілька місяців Альбіна вчиться, але зрушень немає. Вчиться так собі, бо навчання забирає час у зовнішності. Набагато легше робити щось одне і повністю цьому віддаватися, ніж багато різного, коли розпорошуєшся.

Не змигнули оком, як вже четвертий курс на носі, а доня все ще не одружена. Кавалерів багато, але вона якось на них не реагує.

– Невже, тобі ніхто не подобається, – допитується мама.

– Та вони якісь всі одинакові. Просто дивляться на мене, ніби я лялькова. Щось говорять, але мене це мало зачіпає.

– Слухай, вже скоро двадцять три! Пора щось вирішувати. Тільки не кажи аби це робила я, – сказала зі сміхом.

Альбіна на неї якось дивно глянула, мов би «А чому цього разу не так?». Мама вирішила чекати. Вона ж не якась торгаша аби продати дитину багачеві. Розуміє сама, що таке кохання. І бажає дитині це пережити. Це єдине, що, справді, важливе і має статися з кожним.

– Ма, познайомся, це.

– «Кіндратій», – подумала мама, дивлячись на щось бородате вгорі і з такими ж ногами в шортах.

– Денис, – радісно щебетала Альбіна.

– Дуже приємно, – одночасно вимовили вони.

– Денис закінчує магістратуру і буде екологом. Ми підемо в похід через кілька тижнів в Карпати.

Дочка тараторила і тараторила. А мама лиш сиділа і кивала головою. Приплили чи приїхали. От тобі й спіткало кохання. Що робити? Так бездарно розпорядитися своїм майбутнім, навіть, вона не могла, а вона ж була не така красуня. Закрити в хаті і влаштувати розбір польотів? Що це дасть? Що робити? Що робити? Ось вона паскудить собі все життя у неї на очах.

– Доню, давай підемо поговоримо, – вирішила вчинити правильно, поговоривши.

– Слухаю.

– Ти ж розумієш, що ти топиш своє майбутнє з оцим?

– Чому?

– Бо воно босе і в вінку!

– Але він мені подобається.

– Це спочатку. А потім ти його не любитимеш і в усьому обвинувачуватимеш. Що мало заробляє, що не має грошей на нормальний одяг, їжу, догляд за собою. Ти перетворишся на звичайну буденну істоту з вічним хвостиком і не вищипаними бровами!

– І він любитиме мене такою!

– Ти впевнена? Ось міцелярна вода – стирай.

Вони стояли одна навпроти одної, а між ними звичайна стирачка для лиця. Альбіна не простягла до неї руки.

Автор: Ксеня Ропота.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page