Сонячний зайчик непроханим гостем заскочив у кімнату. Пробіг по стіні і спинився на обличчі заспаної Марини. Жінка лиш поморщилась і ще вище натягла ковдру. Але сонячний промінчик не здавався, знову і знову ковзав по щоці жінки – сусідка в будинку навпроти мила вікна і навіть не підозрювала про те, скільки клопоту завдає Марині.
Зрештою не витримала, рвучко підвелась і розплющила очі.
— Ти чого? – звернулась до промінчика, ніби той міг її розуміти, – Нащо мене чіпаєш, – і враз гірко заплакала.
Тримаючись за стіну попрямувала до кухні. Не знала навіщо, адже апетиту не мала вже давно, та й їсти там, власне було нічого. В магазин вона теж не ходила. Випила чашку води. Поглянула на телефон. Сьогодні рівно два місяці. Рівно два місяці, як вона лишилась геть одна у цій величезній квартирі.
Мами не стало раптово, хоч і йшло усе до того. Маринка скільки себе пам’ятає, ненька не була здоровою. Останні вісім років лежала і Маринка її доглядала. Власне, саме догляд за ненькою і був сенсом Марининого життя. Вранці прокидалась, годувала маму, бігла до магазину, потім банні процедури, прибирання в будинку… Так по колу вісім років підряд. Про себе і не думала і не згадувала. Подруг давно розгубила, а нових і не шукала. Родичів не було зовсім.
А як тільки неньки не стало, Маринка розгубилась. Не знала, не вміла жити якось інакше. Перших кілька тижнів ще жила за старим графіком не дозволяючи собі навіть думати про те, що залишилась одна. А потім її накрило густим мороком розуміння – вона одна у цілому світі.
Телефон мовчить, нікому їй телефонувати. Сусіди, навіть не знають як одне одного звуть. Тиша дзвенить у вухах і душі, здається і заговорити немає з ким.
Сьогодні вирішила піти до мами. Залишитись з нею назавжди, адже ніщо її тут більше і не тримає. Хоча ні! Мамині речі потрібно винести. Чомусь, навіть думки не припускала, що чужі люди будуть їх передивлятись.
Склала акуратно шубу і чобітки, до іншого пакету відправила мамину улюблену шаль. Щільно все зав’язала і понесла до найближчого смітника. Так буде правильно. Мама так любила ці речі, не гоже якщо хтось їх викине, краще вона сама, але акуратно.
Вона вже майже дійшла аж тут на доріжку вибіг маленький рижий котик. Величезні вуха і такі ж зелені очі. Сів посеред доріжки почав голосно нявчати. Аж очі зажмурив так старався. На увесь світ, аби кожен його почув.
Маринка зронила пакети і в чому була, так і сіла поруч того малого. Сльози градом лились по її щоках:
— Я теж одна! – ридала жінка обіймаючи руде кошеня, – У цілому світі одна. У мене нікого, нікого немає. Ти знаєш, у мене мами немає. Немає мами…
Не знати скільки вони сиділи там удвох. Маринка встала поволі обіймаючи малого рудого, як найбільший скарб у житті. Пакети понесла назад додому. Хай полежать ще поки, їй котеня нагодувати потрібно.
Прийшла, а в домі їсти нічого. Мусила іти до магазину аби купити хоч щось їстівного. Годувала свого рудого і тихо посміхалась. Сьогодні вона ще комусь потрібна, а завтра видно буде.
А наступного дня Маринка бігла з котиком до ветеринара. Той їсти відмовлявся лиш жалісливо нявкав. Влетіла і ні на кого не звертаючи увагу забігла до кабінету:
— Рятуйте. Йому не добре він у мене один. На цілий світ один. Рятуйте!
А вже через півтора роки здоровенний вгодований кіт Васька з подивом спостерігав, як господарі занесли в дім одразу три пискляві згорточки.
— Ну ось, – муркнув вмощуючись на руках у господині, – спочатку ти в дім ось цього привела. – поглянув він на Маринчиного чоловіка, – Я ж добре пам’ятаю, хто він. Ти ж до нього мене рятувати носила. А тепер ось вони…
Вася полюбив їх одразу, усіх трьох і назавжди. Ночами, аби дати трохи поспати вимореній господині сидів біля ліжечка малих і гойдав лапою колисочку. Тихцем розповідав їм про те, як його малого і такого ж беззахисного, як вони зараз колись залишили одного у цілому світі. Розповідав і про того доброго янгола, який довго вмовляв його вийти з його схованки і сісти на тій доріжці. Сказав, що тоді він матиме щастя і не тільки він.
А на Васю дивились три пари здивованих оченяток і слухали. Вони ще розуміли одне одного, вони ще спілкувались однією мовою.
А на ліжку загорнувшись у мамину улюблену шаль в обіймах коханого чоловіка спала Маринка. Вони житимуть довго і щасливо, в цьому домі завжди буде гамірно і весело. Це Васька теж знав, йому ще тоді янгол розповів.
Автор Анна К.
Передрук без згоди автора заборонено.
Головна картинка – pexels.
