fbpx

Думала: відслужить син, стане чоловіком, візьметься за розум. Ага! Сам не працює, та ще й одружуватись надумав на такій же, як і сам безробітній. Живуть у мене їдять у мене і навіть не питають де я то беру

Думала: відслужить син, стане чоловіком, візьметься за розум. Ага! Сам не працює, та ще й одружуватись надумав на такій же, як і сам безробітній. Живуть у мене їдять у мене і навіть не питають де я то беру.

Мій син завжди ріс вихованим і хорошим хлопчиком. У мене з ним в дитинстві зовсім не було проблем. Після закінчення школи вчитися в університет йти не захотів. Йому здалося, що гризти граніт науки нудно і вирішив розвеселити себе службою. Мені нічого не залишалося, як змиритися. Чоловіка у мене давно немає, тому вплинути на дитину було нікому.

Служилось легко. Він спортсмен у мене. Загалом, сила є – розуму не треба. Мабуть саме таку політику він прийняв тоді для себе. Служба закінчилася, і мій син повернувся додому. Я все ж сподівалася, що тепер він схаменеться і піде вчитися. Адже відомо, що з служби хлопчики повертаються чоловіками. Але все виявилося зовсім не так, як я очікувала.

Повернувшись додому, син навідріз відмовився йти в університет, а вирішив шукати собі роботу. Роботу щось він знайшов одразу, та ось тільки його гордість не дозволяє, щоб йому вказували, що і як робити. Тому, на першій роботі він протримався близько півмісяця і звільнився. Подальші пошуки вже містили в собі підвищені вимоги до роботи, тому ця справа розтяглося не невизначений час.

Так мало того, він ще й одружитися надумав. Причому молоді відразу вирішили жити зі мною. Але ось тільки мене про це ніхто навіть не спромігся попередити. А дійсно, навіщо ?! Хіба я заслуговую елементарної поваги до себе, як до людини, яка сама виховала і поставив сина на ноги, а тепер ще й утримує цього дорослого безробітного.

Але це півбіди. Мало того, що не порадилися зі мною, так невістка теж безробітна! І теж гонору хоч відбавляй! Вісімнадцять років від роду, а зарозумілість вище нікуди. На мої зауваження, щодо їх поведінки і ставлення до життя, вона нахабно так відповідає, що вони самі розберуться. Так я ж не проти! Я тільки за”! Розбирайтеся, тільки за межами моєї квартири і моєї пенсії. Вона у мене звичайнісінька, що самій би вистачило на проживання. А тут ще двоє на мою голову.

Але бачу, що по-хорошому вони не розуміють. Я почала вже відкрито говорити, щоб з’їжджали і жили окремо. Поставила умову, що чекаю до кінця місяця, а потім виставлю обох за двері. Не дуже впевнена, що вони мені повірили. І як бути, якщо в обумовлений термін вони не підуть ?!

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page