– Немає в тобі, Зінко, родзинки, – сказав він на прощання і поїхав до молодої, модної і начиненої необхідними йому родзинками любаски, прихопивши дві валізи речей.
Три дні Зіна лежала і світу божого не бачила. Подумки перебирала симптоми зрад, на які не звертала уваги. Задавалася питаннями: – Як далі жити? І чи варто? На четвертий день піднялася, підійшла до дзеркала. Із дзеркала на Зіну дивилася кудлата, червона від сліз тітка.
– Треба щось робити, – сказала собі Зіна. Відпустки залишилося 2 тижні. І якщо вже піднялася з ліжка, то потрібно йти далі. З чашкою гарячого чаю Зіна влаштувалася в кріслі і почала думати, з ким розділити своє горе? Подруги і колеги відміталися відразу, не хотілося давати привід для пересудів і нещирих співчуттів. Сидіти на самоті в чотирьох стінах – не вихід. Залишалася бабуся Варя, Варвара Тихонівна, єдина рідна людина. Декілька разів на рік Зіна відвідувала бабусю, возила їй купу гостинців з міста, запрошувала до себе, але Варвара Тихонівна, в свої 79, цілком собі жила самостійно і в сторонньої допомоги поки не потребувала. На цей раз Зіна приїхала без гостинців – себе б дотягнути, розтоптану і принижену. Бабуся, побачивши це втілення нещастя на порозі, сплеснула руками, а потім, цими ж руками притискала Зіну до свого плеча, яке та, ридаючи і розповідаючи про квочку і родзинки, рясно зрошувала солоними сльозами. Виплакавши частину свого горя в улюблену бабусину сукню в трояндочки, Зіна незабаром заснула на високому старовинному ліжку, уткнувшись носом в м’яку велику подушку і вдихаючи легкий запах лаванди. Бабуся любила цей аромат, і підкладала улюблену травичку в скриню, де зберігала постільну білизну.
Прокинулася Зіна ввечері. У будинку було тепло, тихо і пахло пирогами.
– А я водички нагріла, Зінко. Ось тобі Рушничок, біжи мийся. Я тобі там і ромашку запарила. Через дві години Зіна розпарена і пахуча травами, повернулася в на кухню. На столі стояла велика тарілка з пирогами, каструлька з гарячою розсипчастою картоплею з кропом, миска солоних груздів і пляшка з фірмовою Бабусиною настоянкою.
– За нове життя! – запропонувала Варвара Тихонівна, стукнувши своїм стаканчиком з рубіновим вишневим вином в Зінин стакан. – За щасливе нове життя! – додала вона… Через якийсь час, завдяки відкритим навстіж в теплу серпневу ніч вікнам в будиночку бабусі Варі, сусіди могли насолоджуватися піснями у виконанні злагодженого жіночого дуету…
А рано-рано вранці в легкому халатику, босоніж Зіна бігла по блискучій від роси траві до місцевого озера, де довго потім купалася і милувалася сонцем, що піднімається над селом.
Варвара Тихонівна зустріла внучку словами:
– Яблука доспіли, будемо варити варення.
З цього дня згадувати Зіні про те, що вона нещасна, лежати цілими днями і байдуже дивитися на навколишній світ, як це належить у її випадку, було вже ніколи. За два тижні вони з Варварою Тихонівною зварили двадцять баночок яблучного варення, десять – вишневого і п’ятнадцять – сливового. Це не рахуючи банки з малиновим, смородиновим і аґрусовим. У кожне варення додавалося щось особливе, то що надавало готовому продукту неповторний смак і аромат. У хід йшли ваніль, кориця, листочки вишні, цедра апельсина і лимона, подрібнені горіхи, кардамон, імбир, родзинки і ще багато іншого.
З усієї округи на запаморочливі запахи до Бабусиного будиночка зліталися бджоли і оси, а ввечері, коли сонце починало ховатися за темним смерековим лісом, з великим небажанням розліталися по домівках, натикаючись по дорозі на дерева і паркани, тому що аромат Бабусиного варення п’янив, одурманював і позбавляв бідних комах орієнтації.
Крім варення, Зіна і Варвара Тихонівна зробили своїми руками ремонт: поклеїли красивими шпалерами кімнатки, все, що миється – відмили, оновили фіранки на вікнах, випрали доріжки. З кожним днем Зіна ставала веселішою, душевна туга відступала, а бажання жити росло. Вечори як і раніше, як за замовленням, були тихими і теплими. Втомлені після важкого дня і розімлілі після жаркої вечірньої ванни, Зіна і Варвара Тихонівна сиділи на кухні і ганяли чаї з булочками, а потім вони виходили на ганок, де сиділи тісно притулившись одна до одної, закутавшись однією великою шаллю і тихенько наспівували улюблену бабусину “Білу вишню “. Нічне небо з темно-синього оксамиту було всіяне зірками, які час від часу відривалися від нього і падали в ліс. Напевно, дідусь Місяць пришив їх неміцними, дуже тонкими нитками і коли чергова зірка летіла вниз, можна було побачити як тягнеться за нею маленький білий хвостик…
А ще Варвара Тихонівна терпляче вчила Зіну в’язати. Першою, самостійно зв’язаною річчю став шарфик.
Яскраво-оранжевий, як апельсин, м’який і пухнастий.
Перед від’їздом Зіни Варвара Тихонівна стала акуратно складати в сумки баночки з варенням: – У цій сумці – малинове і яблучне, а в тій – вишневе. Обережно, не розбий.
– Бабцю, ну як я це повезу? Мені ж таки не підняти ці сумки!
– Нічого, он до сусідки син приїхав на машині з міста, ось з ним і поїдеш. Я вже домовилася. Він тобі сумки до квартири доставить.
Син сусідки, Сергій, вніс важкі сумки в передпокій Зіниної квартири, із задоволенням взяв запропоновані в знак подяки дві баночки варення і залишив на тумбочці біля дзеркала візитку з адресою спортклубу “Турист”, де працював інструктором.
… Десь в кінці зими Аркадій забажав повернутися до Зіни(видно в молодої коханки виявилася недостатньо родзинок?), навіть приготував текст на тему “був дурний, прости, ти краще за всіх”, але телефон Зіни ось уже два тижні був “поза зоною доступу”. Сама ж Зіна з великим рюкзаком за спиною в цей час піднімалася по крутому пагорбі разом з іншими веселими туристами. Очолював групу інструктор Сергій у яскраво-помаранчевому пухнастому шарфі, дбайливо замотаному навколо його шиї дбайливими руками коханої жінки. Через чотири дні вони повернуться в своє місто, щоб накупити купу подарунків, завантажити все в машину і поїхати в село до Варвари Тихонівні. Як-не-як, ювілей у бабусі, 80 років!
А тепер рецепт дуже смачного і ароматного сливового варення з корицею, яке своїми східними нотками порадує вас зимовими вечорами:
*Слива – 1 кг. Беремо найщільніші, м’ясисті плоди, без ознак псування! Промити, просушити, розрізати на половинки, видалити кісточки. Засипати 0,9 – 1 кг цукру в ємності, в якій слива буде варитися, залишити на 6 годин на холодному місці, щоб з’явився сік. Потім каструлю ставимо на маленький вогонь і варимо 15 хвилин після закипання. Не помішувати. Можна іноді струшувати. Варення остудити і поставити в холод на 6 год. Кожен шматочок сливи насититься цукровим сиропом. Додаємо в каструлю мелену корицю – 10 гр, ставимо на маленький вогонь і варимо ще 20 хвилин при закритій кришці, щоб аромат кориці НЕ випарувався. Готове варення гарячим розливаємо в банки, закриваємо кришками і вкриваємо ковдрою до повного охолодження.
Смачного!
Автор: Gаnsefedern.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
