fbpx
Історії з життя
Галина не вірила своїм вухам. Для неї це був наче якийсь страшний сон — рідні діти виганяють її з власного дому

У одному провінційному містечку жила працьовита і дружна сім’я. Галина та Андрій жили в любові та злагоді, і вже виховувало двох доньок. Джерело

Проте, йшли роки, а батьки змушені були працювати зранку до ночі, щоб у хаті був достаток, і діти ні в чому собі не відмовляли. Старша донька навчалась в університеті, молодша — закінчувала школу. І вона теж хотіла здобути вищу освіту.

Читайте також: Бiдна ти, Томка, пацана нaрoдила! Доньку треба було! Син, до вінця, а дочка – до кінця! – А я все не вірила і сміялась з баби, а даремно

Для того, щоб допомогти дітям, Галина подалася на заробітки до Італії. Чоловік постійно хвoрiв, тому залишився вдома. Зі сльозами на очах жінка покидала рідну домівку.

Проводжати зійшлися всі родичі, а вона бігала по подвір’ю й обводила очима все, що було їй таке рідне й дороге, ніби прощалась назавжди.

Коли приїхала до Італії, Галина влаштувалася доглядати стареньку бабусю. Допомогли знайомі, які вже кілька років тут працювали. Господиня виявилась приємною жінкою, полюбила Галину, як рідну доньку. З часом заробітчанка звикла і до чужого міста, і до чужих людей. Усі зароблені гроші надсилала додому, аби дітям добре жилось.

Галина пропрацювала в Італії кілька років. А потім вирішила повернутися на батьківщину, бо дуже сумувала за рідними. Ще й старша дочка збиралася заміж.

Вона їхала додому, мов летіла на крилах. Ось уже Україна, а незабаром — рідна домівка. А їй вже так хочеться усіх побачити, обійняти. Лише від думки, що вже скоро буде на рідному порозі, на обличчі Галини з’являлась посмішка.

А на автостанції у рідному місті на жінку чекала вся сім’я. Навіть старенькі батьки зустрічали доньку. І в той момент вона відчула себе найщасливішою в світі.

І вже через кілька днів жінка повідомила, що купить старшій доньці квартиру, адже молодій сім’ї треба жити окремо. Так і зробили. А згодом і весілля відгуляли.

А молодша донька залишилась з батьками. Тому Галина вирішила більше не їхати на заробітки, і її, і чоловіка підводило здoрoв’я.

Та донька, почувши таке рішення, обyрилaсь:

— А що ви, мамо, більше не поїдете в Італію?

— Ні, дочко, — відповіла Галина. — Я розповідала вам, яке нелегке заробітчанське життя.
Але донька не відступала:

— Ви, мамо, Ірі купили квартиру, зробили весілля. Я теж хочу жити окремо, і машину хочу.

Після таких слів Галина заплакала. Вона не чекала такого від доньки. Тому вже через кілька днів жінка знову зібралася на заробітки.

Звичайно, важко було розлучатись, але треба й Оксані допомогти. Знову розпочались звичайні будні на чужині. У вільні від роботи хвилини Галина виймала фотографії, дивилася на своїх дітей, згадувала батьків і молила Бога, аби у родині все було добре.

Та невдовзі донька повідомила, що виходить заміж. Мати надіслала їй гроші, і та купила усе, що хотіла. Правда, жити залишилась у батьківській хаті.

Так проходили роки, і Галина знову повернулась додому. Та окрім чоловіка і стареньких батьків, ніхто жінку не зустрічав, адже діти були зайняті своїми справами.

Коли Галина, переступила поріг рідної оселі, Оксана відразу повідомила, що вони з чоловіком зробили капітальний ремонт, викинули весь непотріб. А ще добудували одну кімнату. Колись там буде дитяча. А потім донька додала: «Погостюєте тут кілька днів, відпочинете і пошукаєте собі якесь житло. Ми не хочемо жити в гуртожитку».

Галина не вірила своїм вухам. Для неї це був наче якийсь страшний сон — рідні діти виганяють її з власного дому. Заплакавши, жінка попрямувала до старшої доньки, та й тут їй місця не знайшлось. Тепер подружжя мешкає в селі у стареньких батьків. Лише тут їм завжди раді. З гіркотою на сeрцi, Галина згадує невдячних дітей, яким віддала б усе на світі.

Автор – Ірина Куприсюк