Вирішила я другий шлюб почати з того, щоб наперед про все домовитися і чітко домовленостей дотримуватися. Розумієте, мій перший чоловік годував мене обіцянками швидкого заробітку і так смачно мені було, що я й незчулася, як вже працювала на двох роботах аби мій Славчик все мав для його щастя, смачно їв і добре спав.
Коли ж у мене почалися проблеми з самопочуттям, я почала ходити спочатку на масаж, думала, що то якесь защемлення, бо чого мені так важко.
І ось я розповідаю масажистці, що я отак видно собі спину зірвала, бо на двох роботах працюю.
А вона слухала, слухала, а тоді й каже:
– А навіщо тоді вам чоловік?
Таке просто запитання, а я не можу відповісти… Тоді подумала, що треба думати від зворотного: а якщо у мене не було б Славка, щоб я тоді робила?
І в цей момент відчула таку полегкість…
Я кинула другу роботу і Славка.
Другого чоловіка я вирішила попередити, що він має працювати і ми маємо обоє наповнювати сімейний бюджет.
Той погодився… і так погодився, що я вже не знаю, як то мені від цього плану та визволитися.
І ось чому.
Ми домовилися, що половину грошей кладемо в сімейний бюджет, а половину витрачаємо на себе ( щось собі купуємо, витрачаємо на подарунки родичам, на перекус в кафе, каву з подругою…).
А зі спільних грошей купуємо їжу, все в будинок, оплачуємо оренду квартири, комунальні, спільні походи в кіно, кафе і так далі.
Наче план чудовий…
І ось так сталося, що я втратила роботу і вже не могла відкладати в спільний кошик, на що мені чоловік сказав:
– Ти вже заборгувала за два місяці гроші і маєш поспішити з пошуком роботи.
– Звичайно, я шукаю, – погодилася я, бо я справді почувалася незручно, адже у мене давно скінчилися свої гроші і ще скінчилася туш, крем і ще дещо…
Звичайно, що я взяла на ці потреби гроші зі спільного кошика і Микола це побачив.
– Тобто, ти взяла?
– Ну, мені треба цього, розумієш, я без цього обійтися не можу…
– Тоді ти маєш їх віддати, – каже мені Микола і правду ж каже…
Я тоді попросила подругу мені допомогти з роботою і то вже, але вона не могла мене зрозуміти, чому я так переживаю, якщо я маю чоловіка.
– Що ти так переживаєш, – каже вона мені, – Ти ж заміжня жінка і маєш чоловіка якраз для того аби він тебе в такі моменти підтримав. Таке враження, що ти взяла кредит і вже капають відсотки.
– Ні, люба, слава Богу, відсотки ще не капають, – сказала я з полегкістю.
Я знайшла таки підробіток і взяла та поставила тільки частину грошей. А іншу залишила для себе, на свої потреби, що чоловіка мого обурило.
– Ти серйозно? Залишила собі половину? А те, що я ввесь час ставлю гроші, навіть собі не залишаю нічого, то це як називається? Ти абсолютно безвідповідальна.
І знаєте, мені так стало неприємно це чути. Я собі жила з чоловіком, який не працював і якось умудрялася жити без боргів, ще й на себе вистачало, а тут живу з чоловіком, який працює і при цьому почуваюся так, наче я просто якась нероба. Навіть, живучи сама, ще до Миколи, у мене на все вистачало грошей і я себе просто чудово почувала…
Нащо мені такий шлюб?
Але з іншого боку, я розумію, що сама ж на це погодилася і думала, що матиму якийсь захист від такої домовленості, якісь гарантії того, що я буду почувати себе особистістю і людиною, коханою жінкою біля міцного чоловічого плеча… Що буду думати про дітей, я їх хотіла двоє, хлопчика і дівчинку, купувати їм іграшки і солодощі… Але за які гроші я це зроблю?
Що мені тепер робити?
Фото Ярослава Романюка.
Автор Ксеня Ропота.
