— І що ті жінки у Степанові куцому знаходять. Малий не показний, а коханок скільки має. Я он вісім нарахувала. І це тільки з тих що й стовідсотково з ним. А скільки їх справді. Хіба хто може знати. Пише Волинська газета.
Усi гріхи коханки відмолили. «Ох уже той Степан. Мале, худе, на вроду такево. А кохано-о-ок – по всій окрузі!»… Баби шепотіли, гарбузки плювали. А Куций собі йшов, до дівчат моргав і чхати хотів, хто там що балакає.
Та баби знали, що казали. Бо коли вони ще дівували, не одна за тим Степанком мліла, після танців провестися просила. І тільки найкрасивіша на селі – Орися – була уваги достойна.
Спершу дівочка гоноровилася. Мовляв, із тим Куцим додому йти – невелика честь. Та до пори до часу вона хвостом крутила. Бо за півроку все село гуло: «А ви чули? Ориську Маслюкову зі Степаном під стіжком застукали!». Жінки новиною смакували. Хлопці вусом крутили. А батько ой що робив тоді доні. Хотів, було, з хати вигнати. Так мати пошкодувала. В ноги чоловікові впала: «Як дитину проженеш, то й мене більш не побачиш!».
Тільки ж Степан – де таке бачене(!) – замість сватів засилати, став до інших клинки підбивати. Старий Маслюк такої ганьби не стерпів. Степана вночі підстеріг і сказав: «Сватів зашлеш – озолотю. А ні – побачиш, як із бичка роблять вола. Пойняв мене?!»
Весілля відгуляли гучно. Для єдиної доньки Маслюк нічого не пошкодував. Та – як і обіцяв – зробив із Куцого хазяїна крепкого.
Добре жилося молодятам. Орисю Степан шанував. А вона його діточками обдаровувала. Тільки якось знову селом поголос пішов. Куця під стіжком застукали. І з ким – із кумою! Плакала тоді Орися. Кричала, що до батька жити переїде. Але ще більше свого Степана любила. Тож і на третій раз, і на четвертий ридала, грозилася «тих жінок без волосся залишити». Потім цілу ніч Степан у неї «пробачення просив». На ранок жінка аж цвіла від щастя та любові. І так тягнулося роками, десятиліттями.
– Ну що, скажіть, у того Куцого, що баби за ним мліють? – завели мужики мову після сьомої чарки. – От візьміть Гальку Чумакову. Молода, хороша. Я до неї і так, і сяк. А вона до старого Куцого! Медом їй там, чи чим, помазане?
– Чи «чим», – реготали мужики. – Бо коли ми зі Степаном після косовиці скупнутися пішли, то самі роти пороззявляли.
Багато ще з тих пір пліток по селу ходило. І по Степановому, й по сусідніх. Баби якось лялякали, то в Куця вісім коханок нарахували (це якщо тільки з надьожних). А тих, які на одну ніч, то хто й рахував! Тож коли у 88 літ віддав Степан Богу душу, Орися вельми сердилася, як із тих восьми «коханок» шестеро в останню путь його проводити прийшли. Але свято було велике: другий день Пасхи. Тож помолилася жінка, поплакала і, як завжди було, простила.
Через сорок днів, як на поминальний обід зібралися, знову мужики піддали. Добрим словом діда пом’янули. Та й знову давай думати: от мовляв, жив Куций, увесь вік грішив, а на тобі – на перший день Пасхи Боженько його забрав. Це ж получається – прямісінько в рай!?
– А знаєш, чого так? – мовив найстарший із гурту. – Бо й баби його любили. От усі гріхи відмолили. А найдужче – Орися.
Розмову підслухала Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Текст підготували – intermarium.news. Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головне фото – firestock.
Популярні статті
- Ой, діти, діти! Я п’ятьох виховав, на ноги поставив, а ви одного батька прогодувати не хочете
- 5 квітня вшановується пам’ять святого Нікона: що не можна робити в цей день
- Ми з Тарасом обговорили все і вирішили, що нам обом потрібне весілля. Так, хай мені і за 35 але я хочу білу сукню і вельйон, а ще перший танок молодят і оте хвилювання неймовірного під час вінчання. Однак, мама моя виступила категорично проти нашої ідеї. Каже, що я узагалі не повинна виходити за Тараса заміж удруге. А тут ще й весілля робити
- Двері відчинив незнайомий чоловік, а за його спиною стояла сяюча Тетяна Павлівна і … тримала на руках немовля. Ось така золота у мене свекруха!
- Коли ми нарешті переїхали, свекруха попросила у сина запасний ключ, і коли я приходила додому, частенько заставала “маму” за обходом нашої квартири. Тут знову їй все не подобалося і вона через кожне речення нарікала, як же її синочку не пощастило. Коли з’явився наш син, вона почала приходити з першими півнями і вичитувати мене, що я не годую дитину за розкладом, що я не так прасую пелюшки, намагалася нагодувати місячного сина манною кашею