fbpx
Історії з життя
Ігор переїхав до Каті. Все було добре, тільки шістнадцятирічна донька Марія ніяк не хотіла приймати двадцятирічного “тата”.

Чоловік, як завжди зустрів Катю на зупинці. Вона повернулася з міста з “ночі”, працювала санітаркою. Ігор забрав у дружини сумку і вони, не поспішаючи йли додому.

Гарна пара. Він високий, широкоплечий, а вона, просто красива: невеликого зросту, струнка, усміхнена.

– Ось, же, пощастило Каті, відхопила собі молодого, скільки років живуть, а він все намилуватися на неї не може, – подейкували кумасі їм услід.

Сусідка і подруга Каті Валентина заперечила, – Коли ви вже залишите їх в спокої? Самим не набридло? Десять років вони вже живуть, і Катерина тільки молодшає поряд з чоловіком, а ви скоро від злості засохнете!

…Катя розійшлася з першим чоловіком п’ятнадцять років тому через його любов до чарки та повної відсутності інтересу до сімейного життя.

Ні, спочатку вона всіма силами боролася за нього, намагалася направити на шлях істинний, а коли зрозуміла, що боротьба програна і відправила чоловіка, за його власним бажанням, в місто до батьків, де його незабаром і не стало.

Синові Павлу було п’ятнадцять років, донці Марічці одинадцять. Вони залишилися в напіврозваленому будинку. Треба було не просто виживати, а жити гідно. Діти не винні, що вона вибрала їм такого ненадійного тата.

Катя була сільською, спритною і знала, що на землі не пропаде. Могла і дров сама наколоти, вміла і худобу розводити. Катя розширила город, засадила велике поле картоплею. Купила свинку і розвела поросят. Корова, кури, індики, у неї вже були. Звичайно, це важко, свою основну роботу в місті вона не покидала. Допомагав син, він рано подорослішав.

Будинок після ремонту радував господиню. Купили старий пікап, в господарстві без нього ніяк. Катя сама водила машину. Життя налагоджувалося.

Через три роки Павла забрали в армію, його не вистачало, але вона справлялася, бувало наймала помічників, але тягнула своє господарство.

Павло повернувся з армії змужнілим, дорослішим. Влаштувався на ферму, що виникла на базі колишнього колгоспу. Новий господар був місцевим і не обділяв земляків, платив нормально.

Одного разу, до Павла приїхав в гості друг Ігор із сусіднього села, разом служили в армії, там і здружилися.

– Який худий, – подумала Катя про нього.

– Яка красива, – подумав Ігор про Катю.

Ігор став у них частим гостем. На будь-яке прохання про допомогу тут же відгукувався. Катя натішитися не могла, що у сина такий надійний друг. Потім вона виявила в собі якесь нове, незрозуміле почуття по відношенню до нього, а в очах Ігора з’явився прихований смуток.

Він став рідше з’являтися, Каті все важче було гнати від себе думки про нього. Вони робили вигляд, що нічого не відбувається, але якщо випадково залишалися одні, губилися, не знали, як поводитися. Каті було сорок років, а вона почувалася юною, сором’язливою дівчиною…

Згодом стосунки між “молодими” стали кидатися в очі оточуючим. Село…

Мама Ігоря і його сестри були не в захваті від їх стосунків. Павло викликав друга на відверту розмову.

– Я кохаю твою маму, – чесно зізнався Ігор, дивлячись в очі другові.

Розмова закінчилася штовханиною.

Катя і Ігор почали гуляти вечорами за селом. Одного разу на березі їх зустрів Павло.

– Вистачить по кущах ховатися, йдіть додому! Але гляди – пригрозив він товаришеві, – Якщо матір скривдиш, пощади від мене не чекай! І татом називати я тебе не буду, – зі сміхом додав він.

Ігор переїхав до Каті. Все було добре, тільки шістнадцятирічна донька Марія ніяк не хотіла приймати двадцятирічного “тата”. Вона протестувала, не розмовляла з ними. Вони терпіли. Заспокоїлася Маша, тільки тоді, коли сама закохалася і вийшла заміж, тоді вона стала краще розуміти матір.

Незабаром одружився Павло з хорошою дівчиною. У них з’явився син.

Найцікавіше, що Катя з невісткою разом дізналися, що при надії. Катя подарувала чоловікові синочка, а через два дні невістка подарувала їй онука.

І ця подія теж бурхливо обговорювалися жителями села.

Катя з Ігорем нарешті зареєстрували шлюб, а то вона весь час відмовлялася.

– Навіщо? Ти і так нікуди не дінешся! Я не знаю жодної дівчини, яка дала б мені фору, – сміялася вона.

Ось така історія. Хтось засуджує Катю, хтось радіє за неї…

Автор: Наталя Сергіївна (Прості люди).

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page
facebook