fbpx
Культура
– Історичка постійно мені рота затикає, каже, що я тут не найрозумніша. Настя ридма ридала: «Не піду більше в школу!»

«Крутилася на уроках», «Голосно розмовляла», «Перебивала вчителя», «Не підготувалася з предмета» кричали червоні написи зі знаками оклику. Галина Іванівна гортала сторінки шкільного щоденника доньки. Потім підняла на неї очі.

Читайте також: Зміцнить кiстки та зменшить рівень холестерину: корисні властивості звuчайної цибулі

Настя почала ридма ридати: «Не піду більше в школу! Не хочу вчитися у Тамари Петрівни! Вона до мене чіпляється!» До розумної, жвавої, допитливої Насті в селищній школі з молодших класів ставилися добре. Начитана, ловить все з льоту, і водночас не засушений «ботанік»: танці, конкурси, навіть літературні спроби – її вірші час від часу друкувала районна газета. Батьки тільки раділи такій захопленості доньки.
У своєму підлітковому віці дівчинка почувалася цілком комфортно. Їй подобалося блиснути своєю різнобічністю, начитаністю, тішило, коли центр уваги переміщувався на неї, нехай це було й на уроці.

Обливання холодним душем почалося, коли на восьмому році навчання класи поділили на гуманітарні та природничо-математичні. До «гуманітаріїв», куди, звісно, потрапила Настя, прийшла нова вчителька історії – сувора й вимоглива і до знання свого предмета, і до дисципліни, а непосидюча Настя дратувала й заважала вести урок. Тим паче, коли намагалася показати свої знання й ставила вчительці одне за одним запитання.

Щоденник почав рясніти зауваженнями. Дівчинка боялася показувати його вдома, та батьки й не перевіряли – звикли до її відмінного навчання, прихильного ставлення до неї. А що донька надміру рухлива, то вважали, що діти такими й мають бути. Тим часом Настя приходила зі школи дедалі більше пригніченою, тихо робила уроки, іноді плакала. У ній відчувалася постійна внутрішня напруженість. На всі запитання «Що сталося?» відповідала, що все гаразд.

Мати губилася у здогадках – може, це той перехідний вік розпочався, якого всі так бояться, або перше кохання наздогнало, а вони ні сном ні духом, і донька ж нічого не каже, мовчить, і край.

Галина Іванівна вже обмірковувала, як поговорити спочатку з класним керівником, аби з’ясувати причини раптової зміни в поведінці доньки, коли саме зустріла на вулиці Настину однокласницю:

– Тьотю Галю, а я до вас. Тамара Петрівна переказала, щоб ви якось відреагували на її зауваження, а то вона пише-пише в щоденник

Тоді, за переглядом численних знаків оклику, й відбулася розмова з донькою.

– Історичка постійно мені рота затикає, каже, що я тут не найрозумніша, – гаряче почала Настя. – Коли я уточнюю щось, їй здається, що хочу показати свою перевагу над нею. Я вже й мовчу, та вона все одно знаходить, до чого причепитися – не так сиджу, не так розмовляю, засміялася – легковажна, не сміюся – напиндючена. То їй спідничка моя дуже коротка, хоча бачила б ти, в яких у нас ходять, то

– А до інших як ставиться?

– Якщо сидять тихо, хоча й знає, що вони під партою грають у телефоні, то вони хороші. Питає їх менше, а оцінки ставить кращі. А в мене інколи питає й таке, що ми і не вчили з історії. Або якісь додаткові дати, а я їх узагалі погано запам’ятовую, то навіть якщо все розповіла, а дату якусь не сказала – все, погано.

– Ну то, може, вона просто вимогливий вчитель, і добре, що від тебе хоче більшого – краще будеш знати предмет?

– Ні, вона просто прискіпується!

– Спробуємо розібратися, може, це лише твої емоції. Тільки поки що не гарячкуй і не відповідай взагалі на якісь випади, просто мовчи. Поки не зрозуміємо, що до чого.

Галина Іванівна ретельно готувалася до розмови. Навіть запитання на аркушику собі записала, щоб нічого не забути і не збитися зі спокійного обговорення на емоції. Тамара Петрівна, беззаперечно, мала рацію в тому, що надто «гучне» поводження учнів (і не одного!) на уроках, невчасні запитання відволікають учителя, збивають з думки, заважають логічно викладати матеріал. У школі слід дотримуватися певних правил, і не стільки демонструвати себе і провокувати, скільки поглинати знання.

Галина Іванівна пообіцяла детально обговорити все з Настею і спрямувати ситуацію у позитивне русло. Однак тривале приховування донькою неприязного ставлення до неї зіграло не на їхню користь. У вчительки вже склалася своя думка і бачення ситуації, вона сказала, що навряд чи зможе й надалі терпіти таку поведінку дівчинки, нехай то й просто надмірний підлітковий тeмперамент.

Порадившись удома, вирішили, що головою муру не прoб’єш, а з точних дисциплін Настя теж непогано встигає, тож варто перейти до класу математичної спрямованості, добре, що є така можливість. А більше освічуватися «гуманітарно» можна й самотужки, коли це в охотку, а не лише в межах шкільної програми.

Джерело

facebook