Коли батьки чоловіка приїхали із заробітків я одразу узяла дітей і пішла до них на серйозну розмову. На той момент я уже приблизно підрахувала скільки вони удвох заробили, тож знала, що вони можуть нам допомогти. Свекри нас гарно прийняли, моє прохання вислухали і сказали, що зроблять усе, що від них залежить, аби нам домогти таки. Я пішла додому окрилена. Ну хіба я знала як вони нам “допомогти” вирішили зрештою.
У Швецію моя свекруха спершу поїхала. Нам вона не говорила скільки заробляла, лиш жалілась, що важко і казала що напевне таки повернеться, але уже за два місяці і свекор до неї подався, тож видно гарно там у них виходило.
Я лиш приблизно знала яка у них зарплатня від однокласниці, яка там багато років живе. Тож розуміла, що за ці роки та ще й удвох вони заробили не один десяток тисяч.
Скажу одразу, що за всі ці роки їхньої відсутності нам вони ні копійки не передали. Ні тобі передачі якої, ні привітань в конверті до свят. Мені особливо це було образливо, адже ось моя мама коли в Іспанії на заробітках була, так вона нам половину зарплатні пересилала. А тут мій чоловік єдина дитина і таке ставлення дивне.
От саме тому, коли вони приїхали я узявши дітей пішла до них на серйозну розмову. Було у мене до них прохання. Справа в тому, що у нас троє діток. У чоловіка із роботою не дуже складається. Я ж не можу працювати, адже троє діток хтось повинен догледіти.
Хату я придбала ще коли мама в Іспанії була. Тоді ж ми ремонт хороший зробили, придбали меблі. От тільки на той момент у нас була одна лиш донька, хлопці пізніше на світ з’явились. Нині у нас з’явилась потреба у розширені дому. Ми з чоловіком вирішили другий поверх добудувати. Так буде найліпше. Там три кімнати дітям зробимо і одну собі. Буде як у американських будинках: кухня вітальня і зал для прийому гостей, знизу, а от спальні на верхньому поверсі. Зручно, погодьтесь.
Отже до батьків чоловіка я йшла із проханням про допомогу у цій нашій задумці. Зараз матеріали не дешеві, тож грошей потрібно було досить багато. Я знала приблизно, скільки тато і мама чоловіка заробили, тож була впевнена, що необхідну нам суму вони дадуть.
Свекри прийняли нас дуже гарно. Вручили дітям іграшки цікаві, пригостили нас, вислухали мої плани, назвали їх розумними і сказали, що обов’язково зроблять усе, аби нам допомогти їх втілити.
Я йшла додому окрилена, ще й чоловіку сказала, що треба готуватись до ремонту. Між собою уже обговорили, які матеріали необхідні будуть, та й хто робитиме нам уже знали. От тільки тато і мама мого чоловіка нам “допомогли” але геть не так, як ми того очікували.
Тиждень минув після нашої розмови, як на наше подвір’я свекор пригнав двох бичків. Слідом приїхав наш знайомий і у сарай до нас вигрузив п’ятьох поросят.
— Зерно, – каже свекор, – Я пізніше вам привезу. Майте господарство, годуйте, ростіть, все одно обоє вдома без роботи. А як виростуть, продайте, то й матимете необхідну копійку. Оту льошку лишіть, дуже хороша порода, пізніше поросяток вам приведе. Продасте, все ж яка поміч у процесі ремонту.
Ми із чоловіком просто оніміли. Ну чесно, чого чого а двох биків і поросят у якості допомоги ми точно не очікували.
От, як скажіть мені після цього цих людей “татом і мамою” називати? Я точно знаю, що вони мають змогу нам допомогти і що необхідна сума у них є. Мій чоловік – єдиний син. Ну чому не піти нам на зустріч? Ми ж не за вітром ті гроші пустимо, знають же, що нам на справу потрібно.
Бики мукають, поросята хрюкають, а діти і досі в одній кімнаті.
От ви б своєму єдиному сину так “допомогли” б? Цікаво, їм що й онуків рідних не шкода?
Марина Т.
01,07,2023
Головна картинка ілюстративна.