Коли брат надумав їхати в Італію на заробітки, то прийшов до мене з одним “маленьким” проханням. Звісно ж я одразу запевнила, що йому немає про що хвилюватись і що я обов’язково все зроблю. Хіба ж я знала чим обернеться все уже після його повернення.
Десять років тому мій рідний брат розлучився з дружиною і повернувся жити до нас у село. Я хоч і догледіла батьків, але дім їхній мені совість не дозволила продати у такій ситуації. Пустила я туди брата свого жити доки він не стане на ноги і не збере своє життя до купи.
Три роки він із роботи на робу бігав. Все йому було не те і не так, хоч у чомусь я із ним усе ж була згодна: заробітки в селі надто малі. Тут аби на життя вистачило не те щоби зібрати кілька тисяч доларів на придбання власного дому.
І тут телефонує до мене подруга із Італії. Вона на роботі пропрацювала багато років – доглядала літню пару. Старенькі ходили, хоч і мали проблему із пам’яттю і світосприйняттям. А тут зліг дідусь, а за ним, якось одразу і бабуся. Подрузі потрібен був напарник, адже усі хто пробував тікали. Витримати вічно волаючу стареньку при таких навантаженнях фізичних міг не кожен.
Я одразу брату сказала, аби їхав. Все ж і грошей підзаробить і світу білого побачить. та й подруга була у мене дуже хороша я таємно надіялась на те, що з них вийде гарна пара.
Перед від’їздом брат попросив у мене про невелику послугу. Дім він залишав і треба було аби я за ним наглянула. звісно. я погодилась, а чого ні. По суті то ж була ніби як моя хата, я навіть посміялась із такого його прохання, адже це було зрозуміло саме-собою.
Сім років брат пропрацював в Італії і коли стареньких не стало – повернувся додому. Оселився він все в тій же батьківській хаті де й жив до свого від’їзду. Туди я усі ці роки зносила посилки, які він передава. Дуже просив нічого не розпаковувати, а так як було залишати. За ці роки там одна кімната була зайнята повністю отими торбами. Я не розуміла нащо одній людині скільки лахів. Хіба три життя жити збирався.
І все б нічого, але уже наступного дня після свого приїзду прибіг мій брат і не для того, аби із сестрою поспілкуватись – обуреним він був дуже.
— Де ділось корито, що я із балона газового зробив? – без “добридень” почав з порогу, – Воно у сараї стояло разом із усіма відрами. Я добре пам’ятаю де його лишав.
Я що? Чи знала що там він де лишав? Кажу, що за ці роки жодного разу у мене навіть підозри не виникало, що хтось заліз у господу. Може куди дів та забув. така наївні була, ну їй Боргу. Ще й порадила пригадати, та добре скрізь пошукати.
— А в тебе його немає? – питає брат, – Може узяла та й забула. Буває, ти ж господарку тримаєш, може треба було.
Так, я тримала гусей, але корита у мене були усі чоловіком зрроблені багато років тому і всі із труб. Поведла, показала брату, а він видає:
— То може ти на горище моє корито висадила, а водиш мене тут сараями?
Поліз він і на гору з габлями, шукати в моєму сіні своє корито. Коли він ішов додому, то я вже й говорити із ним наміру не мала. Те корито мені вже було скрізь.
Але, як виявилось, то був лиш початок. Брат прибігав кілька разів на день. то я із передачі могля щось дістати, то миску забрала, а то собачу миску з діркою збоку для свого Тузика прихопила. Нічого він у мене не знаходив і ішов додому обуреним, а коли воно у нього вдома виявлялось, то виходило так, що з’явилось воно не тому щор там лежало, а після того, як він мені про це сказав. Не знаю як, але то я все робила по його словам.
Уже другий місяць усе це триває. Я вже ні бачити його, ні чути бажання не маю. Брат геть із фото речей прибігав, мовляв, у мене бачив таке. навіть старосту до пошуків залучав.
Ната Григорівна – староста наша, жінка дуже хороша. Постояла, послухала, а коли брат пішов запитала у мене чого я все це терплю.
— То ж твоя хата. Він там з твоєї волі доброї проживає. У чім річ? та вистав ти його звідти і все. Я б на твоєму місці ще би виделки і ложки перерахувала, аби твого нічого не забрав із собою.
Я відмахнулась, все ж брат рідний, але після чергової сцени таки пригадала слова Нати Григорівни.
Може й справді вказати брату на двері?
Але ж він брат мій. Чудно поводиться останній час, але ж брат.
Не знаю, як бути.
Як би ви вчинили на моєму місці?
30,08,2023
Головна картинка ілюстративна.
