Так склалось, що із донькою я рідко бачилась – частіше спілкувались телефоном. Вона свого часу заміж вийшла за столичного парубка, а я маму в селі саме доглядала. так вісім років перших я до неї на гостину ні разу і не завітала. А це приїхала і побачила своїми очима оте доньчине “все добре, мамо”. Мусила сваху викликати на серйозну розмову.
Коли моя Марта заміж виходила, я за неї була безмежно щаслива. Ростислав мені дуже сподобався, прямо не зять, а подарунок. Він доки у мене був, то усю чоловічу роботу перробив. Геть із сусідом домовився і за два дні мені зі старого і перекошеного паркану зробили новий. Перестало у хаті у мене скрипати, рипати і відпадати. Навіть ринви і ті полагодив.
Бачила я і його гарне відношення до доньки моєї. Для матері це дуже важливо – бачити, що дитина щаслива. Так вони собі удвох гарно між собою, так уже дружно. Я була за донечку свою спокійна.
Вісім років вони разом прожили. Я не навідувала доню у її квартирі, не мала змоги. Справа в тому, що я доглядала свою маму лежачу, тому, навіть на деньочок відлучитись змоги не мала. Онуків своїх бачила лиш по телефону і тоді, коли вони мені їх привозили. Про сімейне життя доньки дізнавалась лиш із її розповідей. думала, що у них все там гаразд, вірила щиро, що дитина моя щаслива.
А це не стало матері моєї. Потинялась я по хаті порожній, порахувала години довгими ночами безсонними і зібралась до доньки на гостину. Подарунків набрала і рушила щаслива тим, що зможу нарешті побувати у неї.
Живе моя доня окремо від свекрухи у спадковій однокімнатній квартирі її чоловіка. Дуже тісно, скажу я вам. На десяти квадратах кімнати четверо людей, ну куди таке годиться. Вони то обладнали все гарно і ніби й простору багато, але заходиш і душно. Діти повинні мати свою кімнату, а дорослі свою, тут і сперечатись нічого.
Донька із зятем працюють, а із дітьми їй сваха моя допомагає. Я коли почула як вона із хлопчиками спілкується, то була прикро вражена. Прямо муштра якась, ні слова ласки і любові.
— Підйом, – будить їх із самого ранку, – швидко у вбиральню, потім зуби чистити і на ранкову руханку. Хто буде останнім, той тарілки після сніданку миє.
Ну хто так дітей будить? Вони ж маленькі, всього сім і шість років. А тут мов у казармі. Одягнулись і ліжка заправили, на прогулянку, а ні в ігрову кімнату, що у сусідньому ТЦ. День розписаний по хвилинам у них. Ніякого родинного тепла і затишку.
Донька приходить і стає вечерю готувати. Причому, не сваха, яка цілий день удома із малими, а саме донька моя. Готує одразу три страви, так щоби було і на сьогодні і на завтра, ще й свасі із собою додому у судку їжу передає. А та бере і не морщиться.
Я дивилась на все це великими очима. оце тобі у доньки “щастя”. Сваха одна у двокімнатній, а ці туляться у маленькій квартирці. Мало того, так ще й діти у неї у рукавицях їжакових. ну що це таке.
Наступного дня я не витримала і коли сваха малих хотіла будити я її просто не пустила. Вивела у іншу імнату і кажу, що так із малими себе поводити вона права не має. Так мені вже накипіло, що я і про квартиру затісну і про дітей і про доньку свою. все цій жінці висловила. Ну хто доньку мою захистить, як не я.
Сваха нічого не сказала, лиш узяла свою сумочку і вийшла геть. Я ж причинила двері у кімнату, аби дітям ніщо не заважало виспатись, а не о восьмій влітку підійматись.
Але уже через пів години на порозі стояла моя донька і була вона аж червона від обурення. Виявилось, що сваха їй нажалілась і та прибігла мамі “дякую” за те що за неї заступилась, сказати.
Бачте, у місті спека і вони виробили такий режим дітям спеціально, аби ті і на свіжому повітрі були і у розпеченому піску не бавились. Про те, як сваха із дітьми розмовляє. моя донька знає, але не проти, адже тільки так два бешкетники слухають бабусю.
А за квартирне питання я окрему “подяку отримала” і тут сваха свята, бо бачте вона проживає у дуже не зручному районі і вже давно пропонувала обмінятись житлом, але жити біля досить жвавої дороги на якій постійні затори і поруч ні садка ні школи, вони самі не хочуть.
А за їжу, так то вони вже давно домовились, що донька годує дітей, так я к вважає за потрібне. Свекруха її змирилась і тепер просить їй щось із собою давати, бо після активного дня із онуками вона приходить знесилена і до плити не може стати.
Донька попросила мене поїхати, адже свекруха і зять дуже на мене ображені за те, що я влаштувала.
Додому я приїхала сама не своя. З усіма сусідками цю ситуацію обговорила і кожна на моєму боці.
От скажіть, хіба я не права? Ви б змовчали побачивши таке життя єдиної дитини?
29,08,2023
Головна картинка ілюстративна.
