fbpx

Коли мама от так відреагувала на ту чашку, то я й задумалась. Ніби, як воно ж моє, мною зароблене, а з реакції видно, що то далеко не так. Таки я була права, бо за місяць моєї відпустки, я ще не раз у подібну ситуацію втрапляла

Коли мама от так відреагувала на ту чашку, то я й задумалась. Ніби, як воно ж моє, мною зароблене, а з реакції видно, що то далеко не так. Таки я була права, бо за місяць моєї відпустки, я ще не раз у подібну ситуацію втрапляла.

Коли мама розійшлась із другим чоловіком, то прийшла жити у мою хату. Я на той момент тільки чоловіка втратила і сама кликала неньку до себе. Мені потрібна була рідна людина поруч, бо мій звичний світ розлетівся і рідний дім став пусткою.

Три роки ми собі удвох жили, аж почала мене подруга кликати з собою на заробітки за кордон. Вона їхала до Польщі яблука збирати. Я не хотіла роботи залишати, та мама таки вмовила:

— Підзаробиш, то може хоч ремонт завершимо. Скільки ще жити у недобудові?

Мама була права, бо як почала я з чоловіком наш дім перебудовувати, то так і стало все напівзробленим коли його не стало. Ромка все своїми руками робив з зарплатні ми лиш матеріали купували. А як сама лишилась, то не могла заробити і на матеріали і на те, аби кого найняти.

Десятий рік я за кордоном працюю. Додому приїжджаю лиш у відпустку. За зароблені гроші я гарно розбудувала дім, навіть двір зробила таким, як мріяв Ромка, у мене його проекти лишились. Краса, нема що казати.

Я ж завжди знала що у мене є своя хата і де б не була я, мій якір був от тут, у рідній хаті. Та от минула відпустка мою віру у те, що я десь є господинею – похитнула.

Приїхала я на цілий місяць. Планувала в санаторії відпочити, та не склалось. З’їздила у Буковель на тиждень, та повернулась додому – хотілось у тиші і спокої провести дні відпустки. Та мама не дала.

Першим дзвінком була чашка, яку я ненароком зронила і та розлетілась. У дитинстві такого не пам’ятаю, а тут мама мене мов малу відчитала, бо ж я така неуважна і зробила їй шкоду. Мене так здивували слова:

— Що ти тут мені розвела? У мене скрізь порядки, чисто, а ти не встигла приїхати і з ніг на голову. Будь акуратніше!

От ніби, я на ту чашку заробила, як і на плитку і на віник і на пилосмок, яким те прибрала, та виходило, що воно не моє і я у маминому домі прикрість зробила.

Потім уже коли я привезла із ринку нові жалюзі “день ніч” у свою кімнату, мама мені влаштувала сцену:

— А чого в мене не спитала? Мені такі ніколи не подобались. Та й не до шпалер колір обрала. Не думай навіть їх причепити, все одно викину.

Так я їх у кутку і залишила, бо не знала, як на таке реагувати і, як мамі рідній відповісти, аби не образити.

Я вже третій тиждень в Італії і все мені з голови не йде та моя відпустка. Я ж вдома ніколи більше тижня за ці роки не затримувалась, все кудись їхала, не було часу мені розгледіти такі у мамі моїй зміни.

Кажу мамі, що буду збирати гроші на квартиру собі, а вона в сльози. Мовляв. мені нем а чого от так реагуватию. бо її зауваження були слушні і я справді була не права.

От як мені тепер бути, підкажіть?.

You cannot copy content of this page