fbpx
Історії з життя
Коли мені було вісім, мами з вітчимом не стало. Взимку, дорогою з нашого села в місто. Бабуся, мама вітчима, не витримала втрати єдиного сина і пішла в слід за ним через місяць. Батька свого рідного я не знала, родичі мами не приїхали навіть на її прощання

Я потрапила в притулок, а моя п’ятимісячна сестра – в будинку малятка. Поки через місяць за нами не приїхала вона: єдина родичка, яка через суд домоглася права опіки над нами обома, двоюрідна сестра вітчима. 20-річна дівчина, студентка, забрала нас і відвезла в місто, в якому вчилася; так ми опинилися у Львові.

Вона привезла нас в малосімейку, в якій орендувала кімнату; сусіди приглядали за нами, коли вона бігала на навчання і на роботу. Якимось чином влаштувала мене в гарну гімназію, сестричку іноді брала з собою на пари і в офіс, де на півставки працювала секретарем, якщо вдома не було кому доглядати за нею.

Я не пам’ятаю навіть, щоб вона спала; ми завжди були одягнені, взуті, ситі і навіть балувані. Вона віддала мене на купу гуртків і ніколи не пропускала ні моїх концертів, ні змагань, шила нам з сестрою новорічні костюми, які завжди були найкрасивішими і дуже яскравими.

Я злилася, коли сестричка називала її мамою, ми псували всі її стосунки з юнаками, але вона була красунею: через нас вона не давала нікому шансу.

Але зрештою її життя складалося: вона побудувала чудову кар’єру в тій організації, в якій починала секретарем, зустріла чудового чоловіка, який замінив нам з сестрою батька, забезпечила нас.

Я вчилася в одному з кращих університетів Фінляндії, маю перспективну роботу; сестра вступила в найкращий медичний виш України, і ми за все дякуємо їй.

Я плакала на її весіллі та плакала, вперше тримаючи на руках її сина, а пізніше і доньку.

Нещодавно її не стало. Вони з чоловіком поверталися з гостювання і не доїхали. І я лечу на Батьківщину, щоб повернути свій борг.

Автор – Наталія.

фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page