fbpx
Історії з життя
Коли саме на обрії займався новий день, Наталя з чоловікам і малим онуком, сиділи на лавці, якраз напроти згарища. Обвуглені головешки ще де-не-де тліли, а вітер розносив їдкий запах диму. Ось і все! Оця купа чорного непотребу і є їхнім домом. Збоку чорніли стіни сараю. Добре хоч птицю та корову встигли вигнати

Коли саме на обрії займався новий день, Наталя з чоловікам і малим онуком, сиділи на лавці, якраз напроти згарища. Обвуглені головешки ще де-не-де тліли, а вітер розносив їдкий запах диму. Ось і все! Оця купа чорного смердючого непотребу і є їхнім домом. Збоку чорніли стіни сараю. Добре хоч птицю та корову встигли вигнати.

Дорогою поволі ішов сільський священик. Він, як і практично усе село, всю ніч допомагав гасити пожежу.

— Зачекайте, отче. – покликала. – Я з вами.

Як була у нічній сорочці і боса, так і побігла до церкви.

— Хочу замовити благодарственну молебень, подякувати Господа, що живі усі лишились і сусідам лиха не наробило.

Стояла на службі не звертаючи уваги на перешіптування і жалісливі погляди односельчан. Перед очима усе життя пропливло.

Народилась Наталя у дуже бідній родині. Їх п’ятеро було. Не голодували, але й розкошів ніяких. Прокидалась під мірний звук молитви, батько з матір’ю читали, і засинала під ті ж звуки. Дивно. Тільки зараз зрозуміла, яка ж вона тоді була щаслива. А все життя і згадувати не хотіла той період. Вважала, що то найгірший час у її житті, бо ж нічого вона не мала. Не було у них телевізора кольорового, як у сусідів, не мала вона туфельок лакованих із квіточками, як у однокласниці. А платтячко з брошкою, як у подруги Іринки? Скільки ж вона проплакала, бо так хотіла таке ж.

Усе своє життя Наталя поклала на те, аби мати все чого забажає, аби не гірше, а навіть краще ніж у людей усе було. Тому і пішла на бухгалтера вчитись, хоч математику і не любила, а найзаможнішою жінкою в селі була саме колгоспна бухгалтерка. Тому і крала безбожно і хабарі давала і брала усе своє життя, аби мати більше ніж усі. Аби одягатись краще, на кращій машині їздити, аби хата у селі найкращою була.

Вони ж саме перед тим, як усе згоріло, ремонт грандіозний завершили. Усе змінили, від стелі до підлоги. Матеріали брали найдорожчі, дещо навіть з-за кордону виписували. Стіни фарбою за тисячу доларів десять літрів фарбували. А нащо. Аби через коротке замикання оте усе зайнялось, як копиця соломи. Дві бригади пожежні ради дати не могли. Як була у нічній сорочці і боса, так і лишилась. Добре хоч живі усі лишились. За, що і прийшла Господу подякувати.

Служба скінчилась, а до неї бабця старесенька підходить.

— Візьми, доню, – і простягає звичайні, тряпчані домашні капці, – я вчора в магазині собі узяла, але бачу розмір твій. А тут ось сорочка чоловіку твоєму, ще від чоловіка мого лишила на згадку, але краще, хай твій носить.

Ішла Наталя додому у новеньких капцях, які ще вчора викинула б навіть у дім не заносячи і була найщасливішою людиною у світі.

— За, що ж мені таке добро від людей? – думала ковтаючи сльози, – Я ж з ними навіть не віталась, за людей усе життя не мала. А вони після служби повні руки добра надавали. І не непотріб якийсь, а все найкраще віддають.

Коли обідали у сусідки, до двору під’їхало дороге авто. З машини вийшла незнайомка і дуже вибачаючись запитала, чи не потрібен погорільцям новий дім.

— Я сюди до бабусі у дитинстві приїздила. Як старенької не стало, так дім зачиненим і стоїть. Якщо вам підійде, готова одразу вам його і подарувати. Документи оформимо за мій рахунок.

∗ ∗ ∗

Живе Наталя з чоловіком, аж на краю села у старенькій бабчиній хаті, яка мов дві краплі води схожа на ту, в якій Наталя виросла. Стіни побілені вапном, скромна обстановка, але Наталя з чоловіком щасливі, як ніколи. Люди вважають, що щось у них із головою після тієї пожежі сталось. А вони чи не вперше в житті жили у спокої. Нарешті вони навчились радіти, тому, що мають. Не гнітить їх постійне бажання бути кращими і багатшими за усіх.

Автор Анна К.

Спеціально для intermarium.news. Передрук без згоди автора – заборонено.

 

You cannot copy content of this page