Я у Ігоря – друга дружина, і хоч на той момент у нас вже був синочок в сповитку, але довіри до мене ще у нього не було. Я вирішила, що це не так страшно і я зможу повернути його на нашу сторону, бо у свекра була ще й квартира велика, у якій він жив сам.
Але в битву за квартиру вступила й дружина молодшого брата – Зоя. Вона, бита життям, добре знала, що квартира з неба не падає, а особливо зараз, коли навіть в старій хрущовці є охочі купити квартиру! А тут трикімнатна в панельці – а у неї вже двійко дітей!
І почали ми свекра пригащити та прилащувати – до смачного борщику двадцять грам, як закон.
А мій чоловік Ігор, як та мямля, – йому нічого не треба і він все сам заробить.
– Де ти сам заробиш? В училищі. Де ти майстром? Ото зарплати – в обох руках не можеш донести!
– Але я завжди дома, біля тебе.
– О, так, бо я тут на балконі дві корови тримаю та свиню на додочу і мені дуже сильно треба аби ти мені помагав.
Ви розумієте – пливе по течії, а дитина наша де буде жити? З нами й невістка жити буде?
– Та йом лише рік – що ти нагнітаєш.
– Ой, дивився, бо твій тато вже машину віддав, а там і гараж піде.
– Ні, батько гараж не віддасть – він туди як на роботу ходить.
Видно, я або свекру не доливала, або не так смачно готувала, але через кілька років він віддав молодшому сину й гараж.
Мене наче хто роздраконив.
– Ти бачиш? Бо твій брат з ним на рибалку ходить та про машини балакає. А ти біля моєї спідниці сидиш!
– Я ж не маю машини, про що ябуду балакати?
– Того й не маєш!
Що ж, пішов запеклий бій за квартиру! Зовиця моя Зіна вже мала на виданні доньку, тому просто в стократ підвищила свої старання. Приходила до нього та варила їсти, до себе запрошувала на пироги і все з грамами!
Я ж не можу так угнатися, бо у мене роботи п’ять днів в тиждень, ледве ноги притягну до хати, то вже сили нема варити й свекру нести.
Відстала я на цій дистанції просто неймовірн. А далі сталося таке… Свекр був трохи напідпитку і залетів під машину. Велосипед покрутило, а у нього пеpелом cтегна.
Здавалося б, – це мій шанс! Тепер він від мене не втече! Але й Зіна теж взялася за справу – кожен день до діда та перевертає, та плечі натирає і памперс міняє.
На памперсі я зламалася. Це було понад мої сили! А Зінка – кремінь!
А далі сталося таке – дід відмовляється вставати та в туалет ходити і вже пів року тільки в памперсах ходить.
І Зіні приходиться їх міняти та старого мити.
З такої причини Зіна вчиняє ґвалт та сварку, бо, виявляється, ми теж його родина і нам теж треба до нього ходити і мити.
– Ігор – не син? Чи то лише мій Михайло та я маємо так мучитися?
– Ну, як машину та гараж дарувати, то виходить не син, – кажу я, – А як за подарки розплачуватися, то вже ми вам родина та винні?
– Треба совість мати!, – каже мені Зіна.
– Отож! Май совість і мий діда!, – кажу я.
Не так вже мені та хата й треба. Пошлю Ігоря на роботу і хай думає сам про майбутнє своєї дитини! А то звик диван пролежувати та на мене позирати, що я принесу та приготую. А наш син дивиться та того самого вчиться, що дружина має крутитися як білка в колесі, а чоловік тільки в баняки заглядати.
Фото Ярослава Романюка.
